Контроьна робота з теми "Синтаксична норма"

Слово  що йде від серця завжди проникає в серце.

Повітря має такий запах ніби пахне у високих горах.

Моє життя неначе пісня.

Сонце зайшло проте ще було видно.

У калині кажуть материна любов.

Зустріч принаймні відбулася.

Йому навіть докоряли.

Щось в душі немовби обірвалось.

Летять неначе чайки і дні і ночі.

 Мабуть над усе до загину треба віри людині в людину.

Не можна любити народів других  коли ти не любиш Вкраїну

Зоре моя вечірняя зійди над горою поговорим тихесенько в неволі з тобою.

У твоїм грозовім полі Україно посію жито й щастя у ріллю.

А знаєш мені набридло вже сидіти й тебе чекати

Юначе хай буде для неї твій сміх і сльози і все до загину

Ти не знаєш за що воюєш.

Життя немов ріка пливе в майбутнє  у завтрашнє у безкрає.

Одцвіли задумливі каштани, поскидали пух легкий тополі.

З клена зірвався широкий жовтий лист.

Він підійшов до столу взяв книгу і почав читати.

  Виступ підготовлений Маринкою був змістовним цікавим.

Ти живеш у прекрасному й чарівному місті Києві .

Привітай же моя ненько моя Україно моїх діток нерозумних як свою дитину.

Ходить вітер мрійний мій веселик по Дніпровій сивій ковилі

Веселі хлопчаки снігами бігли навпрошки.

Хустину кинувши на плечі надівши плаття весняна берізка вибігла надвечір і жде мене .

Я ненавиджу тих хто не сіявши жне.

Кінь відпочивши бадьоро вистукував копитами по лункій дорозі.

Я чув про що гояворять коні сумні і добрі трударі.

Похибки друзів за винятком зради ми повинні терпіти або виправляти.

Стрункі білі берізки соромливо ховалися за дубами.

 У яснім покрові в короні зір виходить ніч.

Чистенький  чепурненький  він зовсім не мав нахилу до Федькових забав.

Десь далеко мабуть під Черніговом глухо гули  гармати.

 Лагідно світить сонце  голубіє небо  стоять у барвистих шатах дерева.

Мені дитино мила дорожча воля ніж зерно твоє! 

Шарахнувся врізнобіч  люд   розступаючись перед баскими кіньми.

Дні летять повні сонця й музики.

Нікого тут крім мене й господині.

За вікном згори було видно шуміло вирувало залите сонцем місто.

Руки дівчини зробилися як лід.

 Червона рожа над усі квіти гожа.

Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм.

Совість не смертельна.

Тільки труд життя основа краса всевладного життя.

Кохання не іграшка.

Миронів  батько чоловік уже в літах.         

Добрий сусід – найближча родина.               

Книги - морська глибина

Малий Мирон – дивна дитина

Він бачив її скрізь і в прозорій, як скло, дзвінкій хвилі, і в гарячому камені.

Сором, досада, злість, усе разом прийшло йому в голову.

Тополі, і пальми, кедри й осокори тебе зустрінуть з висоти.

Могла створити чудо ця людина во ім’я, миру, щастя і весни.

Весь степ, і лиман, і озеро, і море – усе закуталось у тихий світ.

Посадивши біля школи липи, клени і каштани, семикласники повернулися до кабінету.

Дивлячись кінофільм, несподівано сяйнула блискавка, ударив грім і розпочався дощ.

Відчинивши двері, діти почали колядувати.

Побачивши в магазині нову енциклопедію, я захотів її переглянути.

Відвідавши природознавчий музей, школярі жваво ділилися враженнями від побаченого.

біля семи днів

турбуватися за оцінку

відсутній  по хворобі

прийшов по справі                 

загинув під час виконання

біля вокзалу

за будь-якої погоди   

по вихідних днях

думати про навчання

поряд зі школою

За добро добром платять.

Слово — зброя.

Кілька днів підряд мело колючим снігом.

Погане слово не наздоженеш і конем.  

Досвітній холодок.   

Пахне травою.

Настала ніч.

Ніч темна.                               

На небі сонце.

Ніч наступу.