Синтаксична норма. Частина 2.

Хліб і рушник – одвічні людські символи. 

Хмельницький був заклопотаний.

На південь стікає зоряна імла Чумацького Шляху. 

Між коморою та будиночком ворота й хвіртка 

Над широкими сіножатями, над зеленими ярами встав легесенький туман .

В українському фольклорі неопалима купина стала символом невмирущості і незнищенності нашої землі. 

Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скиртами в полях.

Невже до нього нема довіри? 

Встаньте, слухайте всемогущого поклику весни! 

Моя душа здригнулася словами.

В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота.

Ця пригода не сон.

Мова кожного народу явище давнє.

Доля української мови сумна й героїчна водночас.

Рушники і плахти мов щемливий погляд дитинства.

Весь зелений степ і синє кругле небо заливало проміння гарячого, золотого сонця.

Усе набуває особливого значення в цьому храмі зимового дня і порожня дорога в полях, і самотня тополя.

Видатне минуле, розмаїте сьогодення, таємниче майбутнє 

Важко повірити, що на місці цього чарівного парку була тільки хата та чумацька криниця.

Усюди німо тихо на річці в лісі на полі. 

Найменший шерхіт луск гіллячки шум пташиного крила цокіт копит усе резонувало тут надзвичайно лунко чисто повноголосо! 

Ураз усе покращало біля мене і ясени з блакитними тінями й зеленим шумом і нагорблена клуня з чотирма вітрами і скрипливі ворота і маківки і навіть ледачі гарбузи в різнобарвних сорочках.

У лісі не було нічого ані грибів ані ягід ані черешень

Восени листя кущів скумпії здавалося червоним багаттям на білому тлі схилів.

Сади цвіли в такому здавалося захваті, як ніколи.

В очах дівчини здавалося була зібрана вся синява карпатського неба.

Здавалося дід якось ніби трохи сяяв.

Ясною, майже прозорою зеленню спалахнув ліс, освітлений надвечірнім сонцем.

Не піймавши на крадіжці, не кажи, що злодій.

Читати лежачи шкідливо. 

Співають, ідучи, дівчата, а матері вечерять ждуть.

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

Незвична музика біла, безголоса живе, тремтить, біліє на одній ноті.

А він іде високий посивілий на схід, на захід поле огляда 

В заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки 

Гордій Байда як колишній офіцер розумівся на військовій справі 

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна вже давно стала звичайною справою .

У колективі Ярослава знали як доброзичливу людину .

Годі вже панам сидіти згорнувши руки .

Кілька годин вони працювали не відпочиваючи .

Можна помилятися й маючи вчений ступінь .

Укрившись тьмою тротуари і асфальти сплять .