Синтаксис. Контрольна робота

Від козаччини до Чорнобиля - усе українське життя стає епосом.

Весна - художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

Митець - створіння примхливе й складне.

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Палаюче сонце висить над степом.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

Сльзи гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Холодний вітер різкими голками впивався в обличчя.

вітер тихо гойдає засніжені квітами віти.

Старий віл не піде на ріллю.

Жваво, з козацькою енергією заходився Семен ставити хату.

Мій брат став дизайнером.

Сократ почав промовляти знову.

Ми почали співати в один момент.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного декілька днів сонця

проте клекотав сильний прибій

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

А

До кімнати весело вбігли близнюки, які міцно трималися за руки.

Б

Угорі тужливо озвалися журавлі, які вже взяли літо на свої крила.

В

До годівниці прибігала сарна, яка потоваришувала з нашим козеням.

Г

Мою увагу привернули комахи, що яскраво світилися серед трав.

Д

Надвечір ожили яскраві квіти, що прив’яли за день на сонці.

А екскурсоводом було наведено невідомі факти про неї.

Б усі експонати вразили нас своїм різноманіттям.

В уважно слухайте гіда, робіть короткі записи.

Г наші знання з історії були дуже доречними.

Д це чудова можливість поринути в минуле.

А коми 1, 6 – перед підрядними частинами складного речення

Б коми 2, 3 – при однорідних членах речення

В двокрапка 4 – при узагальнювальному слові

Г кома 5 – при вставному слові

Д кома 7 – при відокремленому означенні

А На території парку не можна розпалювати багаття й викидати сміття.

Б У музеї просимо залишити зайві речі в гардеробі й одягнути чохли на взуття

В У громадському транспорті не притуляйтеся до дверей і тримайтеся за поручні.

Г На стоянці дозволено паркувати автівки й залишати скутери й велосипеди.

Д У супермаркеті суворо заборонено саджати й катати дітей у візках для покупок.

Я люблю, як , буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

До замку підходили аж наступного вечора, бо туман не сходив усю ніч і тільки вранці упав на землю, прибитий дощем.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими і здоровими вербами.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже землю срібним снігом.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шиби до кожної хати.

Ми все життя утікаємо від печалі та горя, як утікають хвилі від штормового моря.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Пам`ять могла б убити нас, якби не мала рятівної властивості забувати.

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, хоч за те не дають медалі.

Темно, душно, парно, як буває душно і парно літньої ночі перед дощем.

Замки завжди на горі стоять, бо так величніше і неприступніше.

Згинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно та гарно, що все кругом неначе усміхалось.

Душно і слодко пахне в садку цвіт терна, гудуть у ньому бджоли та оси, що налітають сюди з лісу попастися.

Море невпинно голубіє над стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало дуже прозорим.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає.

Рум`яна осінь хилить віти, горіхи жовкнуть на ліщині.

Махнула осінь в ліси - вони зацвіли жовтими, пурпуровими та сірими фарбами.

Глянь на лиман той - втішається око.

Небо синішало, рожева пляма на заході танула й затягувалась в матовий димок вечірнього присмерку.

Приїхали до лісу - зійшло сонце.

Низько біжать димчасті хмари, жалібно кигичуть на вітрі чайки.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Падуть листки пожовклі і червоні і тихо плинуть по холоднім лоні туди, куди і молодість пішла.

Сьогодні сонце висвапило в осені ще один погожий день, і він не знав, куди йому занести бабине літо.

І серцю не дано бідніти, і думам не дано всихать.

Жаль мені незібраних плодів, тих, що не зустрінуться з устами,жаль не струшених з душі солодких слів, що не стали кладкою між нами.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Ні людей, ні хат не було, але смужка синього диму снувалась поміж деревами.

То комиш упаде в око, то дим тріпоче в повітрі.

Картатий вечір упав на причілок, і в місячному сні притихли збезлюднені сіножаті, ниви й білі хмари за нивами.

А першому

Б другому

В третьому

Г п'ятому

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

«Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!»

«П! — а. — П!»

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку.

«П ?»,— а.

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?»

«П»:— а ?.

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

А) кома між однорідними членами речення;

Б) кома при відокремлених членах речення;

В) кома при уточнюючих, пояснювальних та приєднувальних членах речення;

Г) кома при порівняльних зворотах;

А) На щo ви проміняли королево троянду i живого солов’я? (І.Жиленко);

Б) Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, дзвонить пісеньку жайворонок, затонувши десь в бездні-глубіні кришталевого oкeaнy (І.Франко);

В) Чіпка перестав хліба робити, став по ярмарках їздити, полотна скуповувати та перепродувати (Панас Мирний).

Та й Михасеві не з медом жилося.

Ходімте в сад.

Вечір. Пристань.

Серце битись перестане.

Видно неба синє дно. 

вигіднішими, потужніші, найбільший

вигідними, потужні, найбільший

вигідними, потужніші, більший

вигідними, потужніші, найбільший

серед яких круглий срібний красень.

а хвилі моря мерехтять блискітками.

ніби казковий чарівний килим.

завтра буде сонячна днина.

часу

способу дії

означальне

з'ясувальне 

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. (М. Коцюбинський)

Ще високо над обрієм стояло сонце, коли гребці закінчили згрібати сіно. (Ю. Збанацький)

На серці було так легко, як часом у малої дитини гарного погідного ранку. (М. Коцюбинський)

Пташки, що влітку так співали, ірй вже поодлітали. (Є.Гребінка)

Куди серце летить,туди й око глядить.

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Той друзів не має, хто себе надміру любить.

Знай, що терен груш не родить.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу бо серцем їх почуваю.

Хоч не рідний син Ярема а щира дитина.

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав над землею срібним снігом.

Коли сонце золотим чкрвінцем викотилось на блакитний поділ, чари ночі разом розтанули.

Коли б у людства не було фантазій, було б стократ на світі легше жить.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

За річкою Прип’яттю

У селі Семигори

На станції Жмеринка

У місті Сумах