Синтаксис простих і складних речень. Пряма мова

Чи є щось гарніше за великодній світанок?

 З діда-прадіда цілющу силу він дає кожному

Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви

 якось журливо ставало на душі.

 однак на ґанку ще точилася розмова.

так що все птаство затихло

 а людина – без щастя

і води, цих першооснов життя.

тому що усе живе загине.

коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.

кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі

у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання

ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

  Пройшла гроза і ніч промчала і знову день шумить кругом.

Важким холодним сном спала земля а високо над нею притаїлися зорі.

Дощ пройшов і світлі ручаї в синє море виливають воду

   В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі

мов пізньої похмурої осені

щоб пролитися рясним дощем

бо сильний вітер їх щодуху підганяв.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

  Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

 У товаристві лад усяк тому радіє

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

День такий, що жалітися грішно.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

І я зими крутий долаю норов, обличчя підставляючи вітрам.

 Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.

А пісня, наростаючи, пливла над берегом.   

Жінка йде поволі й трохи зігнувшись.

3

4

5

6

Буде бите царями сіянеє жито!

Налякані страшним явищем природи птахи кружляли над своїми гніздами.

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля.

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні

Тичина ні Вишня.

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

На причілку хата була підперта двома стовпами обмазаними білою глиною.

Од вікон до самої печі простягся промінь ніби одягнені стовпи виткані з сонця та дрібного пороху котрий ворушився в чсному проміні неначе дрібненька мошка.

Над Максимом нахилилося поччервоніле від гніву лице Тугара Вовка

Тільки собаки надворі ще довго брехали роздратовані криком та світлом у хаті в таку пізню добу.

На горах за шпилями вкритими лісом пишно горів вечірній світ сонця.

1

2

3

4

розкидаючи рожеві плями по піску.

тепло разом із собою забирало.

надворі починало темніти.

ніби пірнало в безкрає море.

Мліла під блакитним небом земля, яка напоєна була життєдайним теплом весняного сонця.

Це був красивий молодий хлопець, який лише вчора покинув шкільну парту.

Край дороги, якою їхали вершники, густо цвіли ромашки.

Ліс простелився перед мандрівником, який переливався весняними барвами.