Синтаксис складного речення. 2 варіант

А які сумлінно готувалися до уроку.

Б і аналізуємо їх відповіді.

В а рецензенти готують для них запитання.

Г визначаючи, що треба доповнити.

А Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Б Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

В Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Г Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

А Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Б Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

В Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Г Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Ні людей, ні хат не було, але смужка синього диму снувалась поміж деревами.

То комиш упаде в око, то дим тріпоче в повітрі.

Картатий вечір упав на причілок, і в місячному сні притихли збезлюднені сіножаті, ниви й білі хмари за нивами.

Пам`ятай, що легко нам усім буває сплутать щирість і підступність.

Чи чули ви, як верби ридають на березі, утративши воду.

Від маяка в море відходила піщана коса, яка закінчувалась довгою грядою підводного каміння.

І вчувалося кленам і соснам, що над ними вже й неба нема.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

Земля здавалась би пусткою, якби не шелестіли сосни та дуби.

Долиною повилась річечка, немов хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Наша мить - це краплина, в якій віддзеркалилась вічність.

Падуть листки пожовклі і червоні і тихо плинуть по холоднім лоні туди, куди і молодість пішла.

Сьогодні сонце висвапило в осені ще один погожий день, і він не знав, куди йому занести бабине літо.

І серцю не дано бідніти, і думам не дано всихать.

Жаль мені незібраних плодів, тих, що не зустрінуться з устами,жаль не струшених з душі солодких слів, що не стали кладкою між нами.

Хоч, може, і не всі ти зважив "за" і "проти", раненько, по росі, берися до роботи.

Хоч тяжко душу берегти під небом цим полуднім, а треба йти щосвятом і щобуднем.

Поважаймо кожну мить, бо вона помре і вже ніколи не повториться.

Щоб пізнати людину,іноді стає замало життя.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав над землею срібним снігом.

Коли сонце золотим чкрвінцем викотилось на блакитний поділ, чари ночі разом розтанули.

Коли б у людства не було фантазій, було б стократ на світі легше жить.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Небо синішало, рожева пляма на заході танула й затягувалась в матовий димок вечірнього присмерку.

Приїхали до лісу - зійшло сонце.

Низько біжать димчасті хмари, жалібно кигичуть на вітрі чайки.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.