Синтаксисична норма

кліпати очима

ходити по горам

у зеленому пальті

два фахівці

Сонце блищить,а мороз тріщить

Високо поросло розкішне дерево вгору,укриваючи холодком зелену землю

Прилинув вітер,і в нічній хатині він про весняну волю заспівав

Дощ пройшов - і Київ зеленіє.

Якось ішов тим степом козак- нетяга,побачив бандуру,узяв до рук та й заграв пісню- думу

Я пройшов приморськими стежками з півтисячі кілометрів,не перестаючи захоплюватись баченим навколо

Вечір був чарівний,зоряний,пісенний

У морі тому води багато,що її ніхто не п'є

Сухе надвечір'я

У нас сміливих поважають

Зачарований тобою,пливу до тебе

Твої спогади світлі,але щемливі

Цього літа градом побило врожай

Пахощі весняного лугу

Люблю львівську дорогу - весною,улітку,восени

Журбою поля не виореш

Весна,і смерть,і світле воскресіння

Семеро одного не ждуть

Дарованому коневі в зуби не заглядають

Незабаром має світати

Криши,ламай,трощи стереотипи

Чіпчину хату опечатали,забили

У повітрі стало тепліше й світліше

Слухай кожного,але не з кожним говори

у сузір'ї Малий Віз

за містом Кривим Рогом

проїхати вулицю Соборну

читати газету,,Чорноморець''

Ти стоїш і мовчиш

День був ясним,теплим,весняним

Починалося царство очерету

Радюк почав прощатися

Мета життя - (зоря) на людськім виднокрузі

(,,Слава!'') докотилася і лягла до ніг

Керувати-це (передбачати)

Земля - трудівниця парує та людям (хліб) готує

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом

Я ніколи не слухав свого щастя під чужим небом

Сонце пресвятеє на землю радість принесло

Тиском топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей

Дозволь мені,мій вечоровий світе,упасти зерням в рідній бороні

Крім знання , тут потрібна інтуїція,дар передбачення,дар ясновидцч

Щовесни,як і інші дерева,яблуня своїм цвітом цілується з бджолами

І все- таки до тебе думка лине,мій занапащений,нещасний краю

Тебе я земле всю сходив до краю

О жовтий квіти мелодії розтань над строгими квадратами перонів

Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі

і різко тараном падали вниз

і розбивали небо блискавки

та вимальовували в ньому арфу

коли вибігав у двір старий кіт

Розцвітає людина в щасті,а не в журбі

Національна своєрідність зближує нації,а не роз'єднує їх

Водевіль і трагедія нагло зійшлися і заграли маленький танок

Завірюха стугоніла,вила,а мороз гострив свій білий ніж

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю,я гладив золоте колосся,як гладить милому волосся щаслива,ніжна наречена

Посріблені ліси окуталися тінню,а небосхил горить і віти золотить

Скрізь: на подвір'ї,і в саду,і на городі - усе тяглося до сонця й раділо йому

Ще сніг кругом,ще голі віти в дуба,і не курличуть в небі журавлі

Зелена трава горить - палає зеленим огнем,на її довгих листочках грає й сяє чиста роса

У небі весело шукають ластівки й співають жайвори,коли пригоіє тепле весняне сонце

Сонце заходить,гори чорніють,пташечка тихне,поле німіє

Планета сива над віками крутиться,минають дні,і пахне сіножать

Селяни виходять на городи,поля,копають і висівають у землю насіння

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата

Лози,кручі,висип,ліс - усе блищить і сяє на сонці

Звитяги наші,муки і руїни безсмертні будуть у її словах

Стара черемха заздро поглядала на першу вишню,визрілу несміло

Зустрілись двоє пізно по зимі,та вже й на скронях паморозь зимова

Мені чомусь наснилася весна,така ясна,така сліпучо- біла

Мати жде і поглядом далеким шукає битий,посивілий шлях.

Ми зустрілись там,де наша молодість минула

Буває так,що в лютому весною пахне сніг

Я виростав серед пісень,які співала тихо мати

Недумано,негадано забігла в глухомань

Підійшовши до старовинного замку,почався дощ

Туристи перебіжками дісталися до сувенірної крамниці

Тут вони і подарунків собі накупили,і дощ перечекали

Потім мандрівники перетнули площу й потрапили до твердині