Систематизація та узагальнення найважливіших відомостей із синтаксису та пунктуації

Вас попросили зателефонувати додому.

Випий трохи молока.

Чи нам так хочеться з вами зустрітися?

Нехай ваші діти і батьки будуть здоровими.

У наших степах завжди було привільно вітрам і подорожнім.

До труднощів і незручностей степовому лицареві було не звикати.

Дуже небезпечний для подорожніх Чорний шлях у народі прозвали Шпаковим на честь чумацького ватага Шпака.

Все, все запорошили ворохи сніжинок.

До людей по розум, а до матері по серце (Народна творчість).

На світі знайдеш усе, крім рідної матері (Народна творчість).

Пташка радіє весні, а дитина — матері (Народна творчість).

Тільки в світі правди, що рідная мати (Народна творчість).

Даремно говорить про згоду, коли нема ладу, серед народу (Б. Грінченко).

Я змалку знав, що Прометей здобув огонь для всіх людей. (За М. Упеником).

Я чув легенду: Прометей добув огонь для всіх людей (М. Упеник).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя (Т. Шевченко).

Горе й радість дає нам життя молоде прийде старість і радість уся пропаде (Б. Грінченко).

Як сонце могуче такий будь і ти на доброго й злого ти рівно світи (Б. Грінченко).

Сонце сходить із-за гаю став як злото засіяв... (Б. Грінченко).

Весна іде, радіє все усюди і темний ліс, і пташечка, і люди (Б. Грінченко).

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались у яр, Сіроманцеві доводилося похекати та попріти (М. Вінграновський).

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце (Г. Косинка).

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора (О. Пчілка).

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись (А. Федь).

В’юниться стежка поміж очеретами, іде Єлька туди, куди сама стежка веде (О. Гончар).

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі, щось неминуче станеться (Є. Гуцало).

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста (Б. Малик).

По горбах та долинах темніли юрти, горіли вогні, вешталися воїни, мчали гінці, ревли верблюди, іржали коні — і від усього цього у киян ставало тужно на душі (В. Малик).

Прислів’я каже: «Більш роби, та менше говори...» (Л. Боровиковський).

Осел почванитись хотів, що чув в ліску всіх птахів спів (Л. Боровиковський).

«Який народ мізерний та низький! — до всіх говорить Хміль з пихою.— От я так виріс, бач, який!» (Б. Грінченко).

Рід жаб’ячий надумався прохати собі в болото короля (Б. Грінченко).

Дозвольте оголосити порядок денний.

Пропозицію прошу внести до протоколу.

Хочу подякувати учасників круглого столу.

Параду було проведено відповідно до визначеного регламенту.

Ми зацікавилися Вашою пропозицією і хочемо отримати детальнішу інформацію.

Випускники мають більш відповідальніше ставитися до навчання.

Тільки трактор гуде в полі та дівоча пісня дзвенить (В. Тихоша).

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив (М. Луків).

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття (М. Бажай).

Грім одгримів і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і сирої землі (М. Рильський).

Весна процвіте і наново криниця простеле барвінком круті береги (Л. Первомайський).

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду (М. Рильський).

Усіх, хто живе в Україні, має об’єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати (Б. Олійник).

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя? (С. Марченко).

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина (М. Стельмах).

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу (М. Стельмах).

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний (П. Загребельний).

Хотіла б я піснею стати у цю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну (Леся Українка).

Кінь, перервавши уздечку, щосили подався по дорозі вбік села.

То були кроки осені, чи луни, чи печалі його.

Вода, затягнута тремкими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння.

Король Бела, гадаю, не відмовить прислати військо на поміч.

У житі синіли волошки та сокирки, червоніла квітка польового маку