Складне безсполучникове речення

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

саме вона становила сенс життя мудреця.

і ми прагнемо осягнути її глибинну суть.

прихована в алегоричних образах.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Самотність як обірвана струна вона ніколи не буває в парі.

Згинуло радісне літо дощик уїдливий дощик осінній сіється наче крізь сито.

Назвався грибом лізь у кошик.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

А вода у криниці солодша, ніж була, дзвінка, різдвяна, пахне грушами.

Оксана, поливаючи квітки, співає веснянки.

Печаль в очах — ознака українця — віками вгризлась в генетичний код. 

Є мудра книжка — і не жалій годин.

Вона подивилась на сина і не пізнала його перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина.

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Раптом Сіроманець заліг з горба вітер доніс йому запах дикого звіра.

По дорозі косарі гомоніли про різне злазили з воза перед калюжами й на гору потім сідали і я знов бачив навколо себе їх велетенські спини.

У груші був тоненький голосочок вона в дитинство кликала мене.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Сонце високо косарі далеко коси дзвенять коні пасуться.

Люди кажуть земля прогрілася аж до материка.

Багато снігу багато хліба.

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Якби голос ніжний, тихий, любий запунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав.

Я маю великий, чорний, шкіряний портфель.

Споконвіку люди вважали землю матір’ю, яка завжди зігріє своєю ласкою, нагодує, підтримає і захистить у лиху годину 

День, і ніч стережуть, чекають слушної хвилини…

3 північного заходу повільно напливала широким півколом низька, кучерява хмара

у небі жодної хмаринки

море виграє хвилями

вечір доволі холодний

сади буяють ароматами

Була б охота знайдеться робота

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б"ють меди скажені

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани

Сумно місяць поглядає в нього братика немає

Вихід із становища один потрібні енергійні заходи

Продержало з тиждень морозом земля заклякла мов кістка

Сонце гріє вітер віє з поля на долину

Хочеш їсти калачі не сиди на печі

Волосся вигоріло ходив без шапки довго

Прийде осінь у засіках буде хліб золотий

Світали ночі вечоріли дні

Я знаю мова мамина свята