Складне речення

складнопідрядними  

складносурядними  

безсполучниковими

узгодженими

щоб, чи, який, що, проте   

але, а, та, чи... чи, і, й

через те що, бо, тому що 

зате, як, наче, ніби, хто

Кирило лишився сам і байдужно дивився, як ніч обгортала садок - чорна, густа і тепла.

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить .

А хіба не святим став той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив  свою першу борозну?

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим   вогнем і стало прозорим, як скло .

Мій голос журливеє щось починає, а струни твої на веселім ладу.

Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинах .

Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, та й не приступиться ніяка сила.

Фронт мовчав, чи його не чути було за вітряницею .

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

Дощ пройшов - і люди як нові.

Піч тримали завжди в чистоті, білилт й шанували, розмальовували і квітчали, ніколи не лишали на ніч порожньою.

Коли хочеш добре жити, треба працю любити.

А он село, що зветься Лемеші.

[ ], та [ ], ще [ ].              

[ ], до [ ].                          

 [ ], та [ ] [ ].

[ ], та [ ].

[ ], та [ ], ще [ ]

[ ], до [ ]

 [ ], та [ ] [ ]

[ ], та [ ]

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

Зло повертається до того, хто його заподіяв.

Пташки, що влітку так співали, у вирій вже повідлітали.

Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

Хоч і добре стелять, та твердо спати.

Я збагнула, що забуття не суджено мені.

Черкнула блискавка по зелах, аж полягали всі вони.

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні випливли на води?

Ми є тому, що нас не може бути.

І ми тоді не відали про те, чого старий тремтячими руками ловив секунди крильце золоте

Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день.

Невже я з'їм те яблуко гібрид, що навіть дух його мені набрид.

А справжня слава - це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесла