складне речення

Ягорове подвір'я порожнє, щітка в глині стирчить, ніким не торкана, і душу хлопцеві опікає смуток якоїсь гіркої непоправної втрати.

В'юниться стежка поміж очеретами, іде Єлька туди, куди сама стежка веде.

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статися у цьому світі, щось неминуче станеться.

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило, мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він.

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від час засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з'являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать.

Коли ступила між дерев, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, - всміхнулася, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходить з її уст.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли.

Серце Єльки зайшлося жалем до цих закурених курявою степів, незграбно-великих, беззахисних створінь, які ще вчора спокійно паслися десь на балках.

Зелені стебла жита тягнуться до гори так, наче прагнуть напитися не тільки сонячного проміння, а й закропитися живлющими жайворонковими піснями.

Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава, їй давно вже треба було б впасти, а вона не падала, з дивною впертістю трималася за стовбур.

Шерхіт очеретів сповнював душу і коли Яким зрізав ножем першу очеретину, він став заспокійливим гулом.

З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину.

З того вечора з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка що вже ніколи з ним не зустрінеться що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов з Батиєм.

Мати брала пучками ягоду несла до вуст, і, коли роздушувала черешню то в кутиках уст спалахував сік.

Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився в неї зубами, але вітер відірвав його від неї.

Наступний день видався зранку туманно-морозним, небо заволочило хмарами.

І от хмарами урочисто, густо обізвалася мідь, вона злякала на позолочених церковних хрестах гайвороння і всюди-всюди порадувала босоноге школярство.

Добре було б, якби отакий співучий разок намиста впав із неба на землю, прямо мені під ноги.

При такому відношенню мені зоставалося тільки одсунути шапку на відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом.

І, завважте собі, вона скрізь і завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золота пшениця.

Щоб їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди.

Біля будки вартовий; він нічого не говорить нам, але здається, що між нами була довга розмова, після якої краще всього нам одійти собі геть.

Дуб заціпенів від страху: колись такими інструментами звалювали сусідні дерева.

Тут галасувати не можна: гриб злякається людського голосу і піде в землю.

Дружки летіли верхи на конях по вулиці, на рукавах біліли хустки 

розповідне, неокличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з часовими відношеннями;

розповідне, окличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з відношеннями зіставлення.

спонукальне, окличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з причиновими відношеннями;

розповідне, неокличне, складне, складносурядне, складається з 2 частин, з причиновими відношеннями;

[    ], [     ]   (одночасність)

[    ] — [     ] (протиставлення)

[    ] : [    ]  (причина)

Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі, то спів на шляхах піскуватих.

Як заздрю я тій хмарці білій:вона пливе у далечінь між подруг .

Вниз я дивлюся з крутого горба: казкою простір наповнився дикий.

В журбі я сонцю не радію в сльозах не бачу я весни.

Щедро даєш щедро повернуть.

Я знаю моя Україна воскресне на поклик добра!

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

хмара

незлісно

зблискують

озера

перше

третє

четверте

п'яте

Як заздрю я тій хмарці білій : вона пливе у далечінь між подруг .

Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі , то спів на шляхах піскуватих.

О серпню мій , як просто й мудро ти стоїш : змішав зелені й жовті віти на роздоріжжі осені і літа.

Вниз я дивлюся з крутого горба: казкою простір наповнився дикий.

А. В неї запаморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці.

Б.  Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло.

В. У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

Г.  Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів…