Складне речення

Ліс одягався тоді в жовте й червоне листя, а сонце обертало його в золото й вогні (М. Коцюбинський).

Катерина наче заспокоїлася, а проте неймовірна думка не кидала її голови (М. Коцюбинський).

Як упаду, вітрам віддам свій голос (В. Крищенко).

Єдина мить - і він злотисто розцвівся сотнями квіток! (Олександр Олесь).

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою (В. Сосюра).

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині (Д. Павличко).

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями

(І. Нечуй-Левицький).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (А. Малишко).

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви, що можна в ній брести по коліна, як водою (М. Стельмах).

Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад (В. Терен).

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка).

Як став місяць серед неба, ревнули гармати (Т. Шевченко).

Там лиш раз на рік, як наїздили покупці винограду, трудно було здобути місце (П.. Інгульський).

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода (А. Головко).

Та не злічить віків,  що  встигли вже пройти.

Добре тому ковалеві,  що  на обидві руки кує.

Не писав я до тебе в останні два дні через те,  що  був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком,  що  дали віки.

Беруть на кпини молоді міста прапращурів,  що  вийшли з неоліту.