Складне речення

Латаття ніжилось в Озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Хто своє носить, той чужого не просить.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії,

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

 Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

штиль радував матерів із дітьми.

Шепочеться діброва, та вечірні пливуть небеса.

 Хлопці і купалися, і дрімали, а сонце ще високо стояло.

 Все спить, однак вже я не сплю.

 Осінній день короткий, але сьогодні він згасав надто повільно.

 Говорять, що матері сльози гарячі і тверді.

 Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

 А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

 Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

 Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шибки до кожної хати.

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

 І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії. 

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней.

Закінчували свій трудовий день з тим, щоб завтра новий день продовжувати з новим завзяттям.

А сонечко встане, як перше вставало.

Як дбаєш, так і маєш.

П’яно чарує шелест пшениці, що преплітається з дзвониками та берізко.

Східний небокрай червоно горів, неначе хтось далеко на обрії запалив велике кострище.

  Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней.

П’яно чарує шелест пшениці, що преплітається з дзвониками та берізко.

Майже повсюди на Гуцульщині, було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

міри і ступеня

часу

умови

допустове

міри і ступеня

 мети

умови

часу

міри ступеня

 часу

 причини

 умови

За гречками, в долині,  де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось село.

Часом можна висловить пейзажем те,  для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Якби всі легенди зібрати морські, якби їх в томи записати, то був би літопис на  вічні віки.

міри і ступеня

мети

умови

часу

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась бджола.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Не було, мабуть, кращої людини на світі, як дідусь.

Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Любов’ю не обділений, зігрітий, бо корінь мій у рідному краю.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Проминули сиві далекі віки над степами життя, неначе у вирій лелеки, яким не знайти   вороття.

Де мало слів, там більше правди.

Що вище піднімались, то ставало холодніше.

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

 Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

 Проходив дощ, а потім було зимно.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.