Складне речення

Ніхто з панами не заводить бійки і навіть слів дощкульних не вжива

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині 

Латаття ніжилось в Озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

Хто своє носить, той чужого не просить.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

аби до вечора повернутися додому

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де

плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

 Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно

прискорював біг.

Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

 Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

Шугають у небі реактивні літаки швидкістю блискавок і, ефір переповнений

різномовними голосами, та піснями людськими.

 Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

 І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Недалеко почулося хлюпання весла а згодом з’явився рибальський човен.

Шпаки це імітатори веселі то іволга у пісні їх дзвенить то хлопчик друзів кличучи свистить то соловейко розсипає трелі то колесо немазане скрипит

Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Минула буря і сонце засяяло.

Щасливо співати і жити у ріднім краю і зорям щасливо світити на землю мою.

1

2

3

4

5

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг

Неволя, як той чад, задурманила людям голови

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави 

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоч на творчість немає часу.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград,

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою співала заграва.

Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе.

А Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Завжди збираємося того вечора,

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

Не писав я до тебе в останні два дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Беруть на кпини молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту

Ліс тріщав лускався крижини лізли одна на одну

Раптом моє серце тьохнуло опустилося трохи вниз і радісно завмерло неподалік від стебла куща стоять два близнюки- червоноголавці

Море чисте спокійне небо голубе сонячне проміння скопом сиплеться у воду

 Здушили сльози не виходь на люди

Вітер в гаї не гуляє вночі спочиває

Курок сухо клацнув, і від того вовчиця схопилася на ноги, а здоровенний вовк скинувся на задніх лапах, як схарапуджений кінь. 

І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози. 

Усі суперники вертіли гарячково коліщатами, коли Андрійко вмить придавив свою метавку до землі черевом, нап’яв тятиву руками, аж у суставах хруснуло, а наступної хвилини стріла влучила в середину круга. 

Досвідчені мисливці розповідають, що є такі гончаки, які знають, де причаївся звір.