Складне речення. Складносурядне речення

це речення, у якому всі розділові знаки мають складні пояснення

це речення, у якому є дві й більше граматичні основи

це речення, зрозуміти яке доволі складно

це речення, у якому є і підмет, і присудок

складносурядне

безсполучникове

складнопідрядне

неозначено-особове

безсполучникове речення

складносурядне речення

складнопідрядне речення

це просте речення, а не складне

речення, яке має нерівноправні частини, поєднані сполучниками або сполучними словами

речення, частини якого поєднані інтонаційно

речення, у якому є тільки підмет чи тільки присудок

речення, частини якого є рівноправними за змістом і граматично та зв’язані між собою сурядними сполучниками

Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження.

Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів

Гаррі знову схопив свою паличку, а далі він обернувся й одразу помітив Стена.

Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і, оглушивши всіх, хряпнулися на підлогу.

Геґрід подивився на порожній камін, де лежали зіжмакані торбинки з-під чипсів, і фиркнув.

Запитання спалахували Гаррі в голові, наче вогні феєрверку, але він не знав, з котрого починати.

Доки Дадлі доїдав четвертий шматок торта, тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця.

Геґрід зненацька витяг бруднющу, засмальцо-вану хустинку, гучно висякався, і Гаррі здалося, ніби заревіла сирена.

Уже давно надійшла пора обіду в колі родини, але за стіл ще ніхто не сідав.

День минав дуже швидко, і поступово надходив вечір.

Дехто вже й мерзнути почав, щільніше обхоплюючи себе руками.

Анна впала з велосипеда, бо вона була неуважною на дорозі.

Гаррі знову схопив свою паличку а Рон уже звівся на ноги.

І тут він згадав про все і голова рвучко повернулася в бік світла.

В автобусі не було сидінь проте біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок.

Тієї ночі Гаррі не міг заснути і Рон лежав поруч непорушний та мовчазний.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпари.

Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами.

Я йду за ними, і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів, м'яких, вовнистих й звіряче сильних.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.

Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного.

Щось од спини розлазиться холодними мурашками по всьому тілy і щелепи трясуться…

Найменший шелест або стук і моє серце падає і завмирає.

Я волочу втомлені ноги поміж сірими меблями a за мною тихо волочиться моя згорблена тінь.

Чи тo мені здається чи справді свист тихшає?

і, й, та (і)

якби, хоч, що

бо, аби, мов

а, однак, зате

або, чи, то

Двері од кабінету рипнули, і в хату тихо входить лікар.

Ноги мої мліють, але я біжу…

Що ж, смерть — то й смерть, життя — то й життя!..

Крізь білий цвіт виднілось сине небо, a на траві гралось весняне сонце.

Вона вже не кричить, вона гірко, нерозважно плаче.