СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ з різними видами зв’язку.

поєднуються тільки сполучниками сурядності;

поєднуються тільки сполучниками підрядності;

ніколи не поєднуються сполучниками;

можуть поєднуватися сполучниками сурядності, підрядності та інтонаційно.

поєднуються сполучниками сурядності або підрядності.

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

А тобі якусь хвилю здалося, що зараз ось іде вона мимо криниці, під яблунею, отой німб таки світиться довкола її посіченої сивиною голови.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю. 

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці, й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

Я опустив руку з чирям у воду, але воно навіть не нахилилося до води, серед якої виросло.

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались у яр, Сіроманцеві доводи­лося похекати та попріти.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора.

Як верби гарно похилились, мов дивляться,  що там ро­биться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно й гарно.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на во­гонь. 

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Минули дні, і не раз можна було бачити Сіроманця в ярах за висілком: він сидів і терпляче чекав, доки Андрійко Лях покатається на лижах зі своїми  однокласниками.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому  світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою  всіх його мистецьких та господарських звершень.

Перше, що побачив Климко, коли роз­плющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він. 

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а тро­хи пізніше збирати суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, наллються соком виноградні грона, а там далі покличуть у ліс гриби та горі­хи.

Збираючи книжки, я почув, як надворі загуркотів віз, як заскрипіла наша хвіртка, обізвалась радісно качка, за­бряжчали одні й другі двері, і на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна .

Коли ступила між дерева, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне соняч­не проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий, густий, прілий запах лісу, — всміх­нулась, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходила з її уст.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непро­глядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських однопо­верхових будиночків. 

Яків повів коней навпростець, і було чутно, як тріщав у них під копитами сушняк.

Ніна спочатку думала про Якова Македона, що привернув її увагу, та згодом сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали і люди інші, і події, що їх довіку не забути.

То поїзд затримували на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся із станційними праців­никами, що не хотіли відпускати вугілля, взагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором.

Майже кожного місяця я приїздила до Києва, але раз у раз траплялося так, що або Ванда Львівна виїхала до Львова, або я через якісь обставини не могла її до­чекатися.

Душно й солодко пахне в низовому бабиному садку тернів цвіт, гудуть у ньому бджоли з теплого, підсонячного боку та оси, що налітають сюди з лісу попастися.

Я мрію так життя прожити, щоб у плодах моїх хитались віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій.

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки і цілували стареньку бабусю, що при­несла останню качку.

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині.

Так це ім’я прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище Черемшина, яке взяв від назви річки Черемош. 

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи чер­воне.

Ми не святі, у нас були гріхи, але боролись ми за правду сміло.

Наснилося: осінні фарби щирі, а я – безлистий клен у синій млі, і птахи, відлітаючи у вирій, заночували у моїм гіллі.

Східний небокрай червоно горів, неначе хтось далеко на обрії запалив велике кострище.

За вікном шумить дощ, і великий світ, населений людьми, поспішає крізь негоду, землетруси, пожежі.

І я знайшов дорогоцінну істину, гартовану залізом і вогнем: без роботи жити нам немислимо, і без любові ми не проживем!

У реченнях із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком вживається тільки кома

У реченнях, які складаються з кількох простих речень, можуть стояти поруч два сполучники або сполучник і сполучне слово.

Між двома сурядними реченнями, з’єднаними сполучниками і (й), та (і), якщо вони мають спільне підрядне, кома не ставиться.

У складних реченнях з різними видами зв’язку вживаються такі ж розділові знаки, що і в складносурядних, складнопідрядних та безсполучникових складних реченнях.

Сполучникові складні речення (складносурядні, складнопідрядні) і безсполучникові складні речення часто бувають синонімічними.