Складне речення з різними видами зв'язку

 Невеликі струмки живляться водою з трьох основних джерел: дощу, льодовиків і підземних вод.

У пінгвінів крила перетворилися на ласти, за допомогою яких цей птах швидко борознить холодні води Антарктики в пошуках риби.

Більшість приматів живе не деревах; сильними гнучкими пальцями вони можуть тримати їжу та різноманітні предмети і маніпулювати ними.

Успіх тварин у боротьбі за існування залежить від іх здатності знаходити корм, сховище і партнерів, і не останню роль відіграють тут розміри тіла,

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар).  

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі. (Г.Тютюнник).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

Праворуч, позначаючи обрій, порскають іскрами вогненні острівки — то горять селища

Якщо журавлі пізніше звичайного відлітають у вирій та ще й при західному вітрі, то зима запізниться.

То хмара затягне все небо аж до горизонту, то сонце сховається за високими гірськими вершинами.

 Береги річки положисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками верболозу, нагадували мальовничі акварелі Левітана.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. (М. Стельмах)

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. (О. Гончар)

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. (Є. Гуцало)

З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду це годі було помітити.

На дворі, під тополями, була тиша, і тільки краплі води, спадаючи одна по одній з водограїв, ледве чутним плесканням порушали ту тишу.

Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де. кружляючи, лягає під дерева.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. (Гр. Тютюнник)

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. (О. Гончар)

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

   Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. (Є. Гуцало)

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи. (Ю. Мушкетик)

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. (С. Васильченко)

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. (Є. Гуцало)

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

 Скрізь: на подвір’ї, і в саду, і на городі — все тяглося до сонця і раділо йому.

У цьому ж лісі я пив самоту осінню, тут весну цілувала ти під шелест верховіть.

Море шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою (М.Коцюбинський).

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони сяяли, й промени-лися (О.Іваненко).

Я охоплюю обома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі (М.Стельмах).

Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його (Г.Тютюнник).

2

3

4

5

 А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (М. Рильський).

Гудуть бубни, рвуться на скрипках струни, танцюють дерева, хилитаються з боку на бік хати, танцюють цигани, танцює ведмідь з кільцем у носі, а козак притупує, зриває з голови шапку і летить, неначе шуліка, по колу, перекидається в повітрі, аж курява встає (Ю. Мушкетик).

Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі, і час оновлення настав, і темні просвітились очі, вчорашній раб Всесильним став (М. Рильський).

А речення – мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).

З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду це годі було помітити.

На дворі, під тополями, була тиша, і тільки краплі води, спадаючи одна по одній з водограїв, ледве чутним плесканням порушали ту тишу.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де. кружляючи, лягає під дерева.

 Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала.