Складне речення з сурядним і підрядним зв'язком

Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи (Д.Павличко).

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії (Є.Гуцало).

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім (Народна мудрість).

Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі (С.Вавилов).

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар).  

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі     

           (Г.Тютюнник).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

3;

5

4

Соломія не знала, як і коли це сталося,— втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили

Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..(Т.Шевченко)

Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало (Т.Шевченко).

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці (Я.Головацький).

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна (П.Осадчук).

3

2

4

[ ], (що ), [ ].

[ ], (що ), і [ ], (що ) .

[ ], (що ), [ ], (що )

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Вишиває і співає, але ніхто не зна, де узор вона кінчає, чого ту пісню починає.

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, а з вулиці долинали голоси птахів .

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця!

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. (Гр. Тютюнник)

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. (О. Гончар)

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. (М. Стельмах)

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. (О. Гончар)

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. (Є. Гуцало)

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.  

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло, наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.  

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці, і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.