СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ з різними видами зв’язку.

поєднуються тільки сполучниками сурядності

поєднуються тільки сполучниками підрядності;

ніколи не поєднуються  сполучниками;

можуть поєднуватися сполучниками сурядності, підрядності та інтонаційно.

поєднуються  сполучниками сурядності або підрядності.

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

А тобі якусь хвилю здалося, що зараз ось іде вона мимо криниці, під яблунею, а отой німб таки світиться довкола її посіченої сивиною голови.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю. 

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці, й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

Я опустив руку з чирям у воду, але воно навіть не нахилилося до води, серед якої виросло.

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались у яр, Сіроманцеві доводи­лося похекати та попріти.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора.

Як верби гарно похилились, мов дивляться, що там ро­биться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно й гарно.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на во­гонь. 

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Минули дні, і не раз можна було бачити Сіроманця в ярах за висілком: він сидів і терпляче чекав, доки Андрійко Лях покатається на лижах зі своїми однокласниками.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Перше, що побачив Климко, коли роз­плющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він. 

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а тро­хи пізніше збирати суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, наллються соком виноградні грона, а там далі покличуть у ліс гриби та горі­хи.

Збираючи книжки, я почув, як надворі загуркотів віз, як заскрипіла наша хвіртка, обізвалась радісно качка, за­бряжчали одні й другі двері, і на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна 

Коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне соняч­не проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий, густий, прілий запах лісу, — всміх­нулась, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходила з її уст.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непро­глядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських однопо­верхових будиночків.