СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ"ЯЗКУ

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Соломія не знала, як і коли це сталося,– втома і шум комишу приспали її.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Три частини.

П’ять частин.

Чотири частини

Шість частин

Зростала певність, що все скінчиться добре, – і Соломія зазнає ще щасливого життя.

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.

Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

Покірливо дав я себе забрати і, поки залізо тряслось та лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів.

Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу, і коли хлопець зійшов на горбок, перед ним встали в повній красі всі ниви, зелена пляма низької луки, далека смужка. лісу.

Квартири Чубинських гості добре не знають, бо вони недавно переїхали сюди, а коли побачать замкнені віконниці, то подумають, що дім порожній.

У вікна било полудневе проміння і видно було, як цілим морем пливли кудись ще зелені ниви, дев’ятсот десятин панського поля, що спускалося часом у балку, а потім здіймалося знову, як хвиля.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок.

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.

Соломія не знала, чого вона ходить туди, але щось несвідомо тягло її в той бік.

Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...

Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки.

Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Шість частин.

П’ять частин.

Три частини.

Чотири частини.

Гафійка гриміла ложками, а Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево, що прикажчик нічого не розуміє і коли б не Андрій, не було б діла.

Виходило так, що всі були вдома, а, коли хто й забіг на ґуральню, то тільки на те, щоб подивитись.

Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що кричав, блискав жадними очима і сварився.

Спільний сніданок і можливість перекинутися щирим словом із близькою людиною до решти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи і обидва товариші твердо поснули сном молодості.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок.

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.

Важко знайти переліт-траву бо вона весь час перелітає з місця на місце зате того хто її зірвав щастя вже не залишить (З посібн).

Маківці легше грунт відволог запалахкотіли цвіту пелюстки і п’є стебло трохи не луска соки землі (М. Самійленко);

Виявляється коли їм скрута птахи просто горнуться до людини вони зовсім довіряються їй (О. Гончар);

Хоробрих у бою і вірних у товаристві козаків нагороджували звучними прізвиськами  котрі багато до чого зобов’язували  і носили такі прізвиська з честю ( З посібн.).

Настрій помітно покращав  зникла ота внутрішня пригніченість  яку не приховаєш від людей (О. Гончар).

Біля Дніпра на камені гарячім заснув і сон мені приснивсь горю край шляху полум’ям вербовим (В. Самійленко).

Уява хлібороба витворила божества які на його думку опікувалися родючістю землі у низках міфів та легенд проповідувалися моральні норми ставлення до неї землю не можна було паплюжити ні дією ні словом (З підр.);

Глибоку повагу відчували люди до землі яка “парує та хліб готує” і повага ця часто доходила до обожнювання (В. Супруненко);