Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

Про юність золоту, що одцвіла зорею, лишились старості лиш спогади одні (В. Сосюра).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В. Сосюра).

Коли почую твій співучий голос і легкий сміх навколо забринить, мені здається: серед поля колос гойдається і пташка десь дзвенить (П. Филипович).

На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з яким людьми зустрічався (І. Нечуй-Левицький).

Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати (М. Коцюбинський).

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрянець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева (Л. Тендюк).

В ті дивні дні, коли мої штани іще тримались на одній підтяжці, я все ніяк допетрати не міг, що крутиться земля, мов куля кругла (Б. Олійник).

Варто писати про наші села й міста, про наші вулиці, треба називати їх. справжніми іменами, щоб у людських серцях рідна земля оживала, щоб чоловік, уперше потрапивши на те чи інше місце, безпохибно пізнав - ось він, той край, про який читав (В. Шевчук).

Яків повів коней навпростець, і було чутно, як тріщав у них під копитами сушняк (А. Шиян).

Ніна спочатку думала про Якова Македона, що привернув її увагу, та згодом сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали і люди інші, і події, що їх довіку не забути (А. Шиян).

То поїзд затримувався на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся із станційними працівниками, що не хотіли відпускаи вугілля, взагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором (А. Хижняк)

Майже кожного місяця я приїздила до Києва, але раз у раз траплялося так, що або Ванда Львівна виїхала до Львова, або я через якісь обставини не могла її дочекатися (М. Пригара).

Постановник не осипав Ярославу компліментами, він після роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова (О. Гончар).

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне (П. Тичина).

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині (С. Скляренко).

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки і цілували стареньку бабусю, що принесла останню качку (Я. Ваш).

Він так розійшовся, що в Євмена не залишилося найменшого сумніву: буде все так, як вирішив Таливон (Я. Стецюк).

Половець став на порозі - досвіток був повитий білими пасмами, під стіною темніла калюжа, проте не дощило (Є. Гуцало).

Море дедалі втрачало спокій; чайки знімались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі і плакали над морем (М. Коцюбинський).

Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний і нагадував чомусь старий Прованс і старомодні кабріолети (М. Хвильовий).

Хто пустив поголоску, звідки вона взялася, ніхто не знав (М. Коцюбинський).

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу (М. Стельмах).

Погортайте сторінки сивих віків, і вам відкриється багато поетичних таємниць, і ви почуєте голоси творців, імена яких так розгубила історія, що вже навряд чи знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні (М. Стельмах).

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із сусідами йшов вузенькою вулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьома вікнами і такою давньою покрівлею, що вже замість соломи виднівся суцільний мох з, якого буйно росли окремі стеблини жита (А. Шиян)

У гущавину бору долітали з міста передзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухав одноманітне гудіння і мчав потім, сполоханий, в такі хащі, де давно не ступала людська нога (А. Шиян).

Почали радитися, як їм вибратися з плавнів, куди йти (М. Коцюбинський).

[ ], (у яких...), а [ ], [ ]?

[ , (у яких...), а [ ], [ ]?

[, (у яких..., а (...), ...]?

(Хіба...), (у яких...), а [ ], [ ]?

[, (у яких...), а [ ], [ ]?

Хоч у житті стрічав тебе я рідко, та все ж мені той спогад серце гріє (І. Франко).

Дедалі скульптор все більше переконувався в тому, що мусить негайно виїхати звідси (О. Гончар).

Почувається, як їм щасливо у парі, як гарно та вільно і беззвучно плисти по озерцю (О. Гончар).

В нас тепер іде свята війна за оборону небесної держави, і боротись ми всі за неї мусим до загину, хто чим здолає, - хто вогнистим словом, хто вчинками проречистими (Леся Українка).

Висока й міцна, як дубина, стояла по горах кукурудза, вип'явши напоказ грубі качани; виноград по садах жовтів, наливався (М. Коцюбинський).

Поговоривши на ту тему, гості почали прощатися, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона прийшла (М. Коцюбинський).

Зростала певність, що все скінчиться добре,— і Соломія зазнає ще щасливого життя.

Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнювалось, і турки заслухались.

Три частини.

Чотири частини.

П’ять частин.

Шість частин.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.