Складнопідрядне речення

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на

синьку, густо розведену в воді.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом

блищали на сонці.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

Де праця, там і пісня.

Найбільш суворим і об’єктивним суддею, чий вирок вирішує долю будь–якої теорії, є всесильний час.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Де мало слів, там більше правди.

Що вище піднімались, то ставало холодніше.

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Я вірю в те, що вернеться тепло.

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком

співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже дорослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Між двома вікнами, що дивилися великими шибками на вулицю, біліла береза.

Я вірю в силу доброти, що на торжку не продається, що кривди розбива пласти, красою тулиться до серця.

Був це хлопець жвавий, за що й прозивався в школі непосидою, розбитнем.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі

важкий зелений луг.

Він почував у собі якусь силу, що поривала його до діла, до громадських справ.

Якби не зима, то й літо було б довше.

Любов’ю не обділений, зігрітий, бо корінь мій у рідному краю.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Проминули сиві далекі віки над степами життя, неначе у вирій лелеки, яким не

знайти вороття.

частини рівноправні за змістом і поєднані сурядним сполучником

частини нерівноправні за змістом і поєднані підрядним сполучником або сполучним словом

частини нерівноправні за змістом і поєднані сурядним сполучником