складнопідрядне речення

як сто, і тисячі, і мільйони років тому. 

щоб зазипати поля, і ліси, і дороги.

який засипле поля, і ліси, і дороги.

тому що не час.

наче навколо не зима.

 І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

 Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

щоб сховатися від пекучого сонця.

що давно обріс цікавими легендами.

хоч нас умовляли цього не робити.

коли почало сходити золоте сонце.

Міг би він ще сказати як синова крилатість скрашує і його буденне чабанське життя.

Кому пощастить побачити ці красиві квіти той запам'ятає їх на все життя.

Коли ми обминаємо липовий шлях і опиняємося у долинці   нас оточує воркування струмків.

Із квіток цього виду гвоздики можна також одержувати ефірну олію яка придатна для виготовлення парфумів.

частини яких об’єднуються в одне ціле тільки інтонацією і співвідношенням видо-часових форм присудків, без сполучників і сполучних слів:

у якому прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядними сполучниками

у якому одне просте речення за змістом і граматично не залежить від іншого та з'єднується з ним за допомогою сурядного сполучника або сполучного слова 

у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова 

Учені дослідили, що жуйка не завжди є корисною.

Коли довго жуєш гумку, то виділяється багато шлункового соку.

У того, хто довго жує, знижується рівень інтелекту.

Причина в тому, що постійне жування гальмує процес мислення.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

 Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

 Мабуть,тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині,то й не помічав усіх приваб земної краси…

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати.

 Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

  У досвітньому небі сизіли далекі пера непорушних хмар, наче над цією землею летіло з усіх усюдів безліч перелітних птахів.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень. 

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

 Хто ж не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія,

любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.

Пуччіні до кінця життя пам’ятав, як Соломія Крушельницька захистила й

відстояла в артистичному світі його оперу, знехтувану вимогливою й безкомпромісною італійською публікою.

Навесні 1904 року Соломія Крушельницька блискуче виступила при

тріумфальному відродженні „Мадам Баттерфляй” Пуччіні в Італії, хоча кількома місяцями раніше ця опера зазнала гучного провалу.

Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити

в узорах красу рідної природи свої переживання та відчуття.

  На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. 

Розпарений нічною задухою, гостро й нудливо пах болиголов, який то тут, то

там здіймався вище за всіх на своєму товстому й породньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками.

Близькість річки відчувалася особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, яким віяло з очеретів, а й по щедрій росі на травах, яка бризкала людям на руки й на ноги світлими льодяними краплями, по таємничості звуків, властивих для кожного приріччя: тихому бульканні, короткому раптовому плюскоту, якомусь шарудінні, схожому на чиїсь хитрі кроки.

Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї несподіваної краси, якою до нас

усміхалася долина.

Зелена трава горить-палає вогнем, на її листочках грає й сяє, мов самоцвітне

каміння, чиста роса: то стрільне у вічі тоненькою голочкою жовтого цвіту, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом, то посипле зеленими іскорками.

 щоб пісня линула з вікон. 

 бо тепло там і затишно в душі. 

незважаючи на гамір та неспокій. 

 як любить сонце посивілий дід. 

 де зростають діти.

 вікно, яке блимало світлом каганця. 

 як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. 

  все, що їхало й йшло до нашого села. 

   так що всі намагалися йти тихіше. 

  незважаючи на те, що дощ періщив стіною.