Складнопідрядне речення

є два або більше простих речення, одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою сполучника або сполучного слова;

прості речення рівноправні за змістом і пов’язні сурядним сполучником

наявний лише один головний член

три головні члени

Моя душа так ближчає до Бога, як людській і не снилося душі

Доки буде жити дух наш запорізький, доти Україна буде в світі жить

Гріш ціна усім банкам і депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб

Ми працю любимо, що в творчість перейшла

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони і сльози.

Та Степан вже знав, що ніяка сила не поверне його у море.

Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень.

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять від Славгорода.

Я вірю в ті чари, я вірю,в ту силу бо серцем я їх почуваю

Хоч не рідний, син Ярема а щира дитина

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

а) Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину схилом прибережного узгір’я

б) Якась дивовижна сила жила в тому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожим на Прометея

в) Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні.

г) Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях – єдиний із можливих.

а) Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують. – підрядне порівняльне.

б) Лише через незначні приклади можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина. – підрядне з’ясувальне.

в) Погляд його спочиває на пшеницях, що підходять аж до посадки, смагляві, повноколосі. – підрядне означальне.

а) Доводилося все частіше звертати з колії, для того щоб дати дорогу автомашинам.

б) Якби мені черевички, то пішла б я на музики.

в) Рубка на шхуні була така маленька, що в ній разом могли спати тільки двоє.

г) Тепер його ніхто не бачив, бо він сам на сам із річкою.

а) Гнат правив у нас за старшого, бо в нього вже не тільки вуса посіялись, а й борода закучерявилася.

б) А може, просто оці чотири роки потроху зникло, наче роса на сонці, висохло палке кохання.

в) Все свідчило про те, що дід був у місті

г) Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

Місяць світив так, що зорі засмутилися

Рік був досить мирний, дарма що високосний

Я намагаюсь вигадати осінь, якої не було в книжках

Місяць світив, так що зорі засмутилися

Христя, щоб як-небудь скоротити час, почала вишивати сорочку (Панас Мирний)

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї син (В. Сосюра).

Людська душа втрачає дивоцвіт, коли любов її не зігріває (Г. Васильченко)

з'ясувальне

означальне

обставинне умови

обставинне допустове

які розсипала ніч - чарівниця..

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

яка досягала до пояса.

так що буде що їсти вівцям.

і літо буйне в береги ввійшло.

як на межі, на оболоні.

як любить сонце посивілий дід.

а моя бабуся полюбляє спокій.

 щоб пісня линула з вікон.

що збудував мій татусь.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

що вигравав різними барвами.

ніби воно пірнало в безкрає море.

коли вибігав у двір старий кіт.

ховалися комахи в невидимі щілини.

і різко тараном падали вниз.

які вимальовували в ньому арфу.

і розбивали небо блискавки.

так що люди застібнули пальта.

і пішов дощ.

що підняв куряву.

закружлявши листя.

і поніс листя шляхом

тому що була хвора.

вона нездужала

і ми занепокоїлись.

яку ми так з нетерпінням чекали.

ні вчора, ні сьогодні

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Де є життя, там є надія.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

 Коли одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

вікно, яке блимало світлом каганця.

все, що їхало й йшло до нашого села.

так що всі намагалися йти тихіше.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Город до того переповнявсь рослинами так, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям.

Бо коли над сонцем заплететься хмарка, а у серце стукне копитом зима – не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі

Духовність — озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Старайся прожити в світі так, щоб залишити добру пам'ять.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.