Складнопідрядне речення. Безсполучникове складне речення

Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там.

Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпуасенем, схожим на древніх предків.

Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, престрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь.

Частіше задувають вітри з півночі, і сива трава н асолончаках біжить, як вода.

І якщо порівняти яблуню з галактикою, то пізні яблукат на такій крислатій галактиці сприймаються за сузір*я, за грона зірок.

Крім тебе, Петре, ми всі тут зібрались такі, що ніколи в житті не літали.

Доки зварилась юшка, гачок був готовий.

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щимрим серденьком вітала.

Звідси добре видно було поле, смужку зрізаних соняшників під горою і ліс, що вже починав жевріти.

І ще Ви говорили, Надіє Петрівно, що звірів слід оберігати.

Йому думалося, що сьогодні у їхній хаті не світитиметься.

Далеко в піщаних неродючих степах вовк надибав на полігон і наче відчув, що тут йому буде спокій.

Між деревами, що кутались в туман, сполохано майнула жіноча постать і зникла за ворітцями в городах.

Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий.

Дитячим щебетом починається ранок на одному з мальовничих півостровів, що по-тутешньому зветься просто кут.

Серед пасіки десь взялась кавуняча огудина, що сплелась з березкою та з широким листом огірків.

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі.

Листя на дубах-нелинях по різьблених краях узялось густішим інеєм, а тому здається, наче припудрений снігом багрець листка вставлено в різьблену пухову рамочку-облямівочку.

Щоранку Микола вибігав у садок подивитись, як там росте трава.

Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують.

Коли ти маєш чоботи, то ноги тебе несуть, мов пташині крила.

І коли інші ще сплять,він з отарами виходить з кошар у мокрі поля.

Наступила та незручна тиша, коли один мовчить, а другий не говорить.

Я тихенько зашився в куточок, ждучи, коли дядько Себастіян закінчить розмову з людьми.

Лише по незначних прикладах можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина

Клапоть туману зачепився за городні ворота і не знає, куди податися.

І справді, з кутка, де блищали очі, вибрався Їжак, струснув солому з голок і сів посеред куреня.

Грамоту чи то прочитано, чи то просто викрадено непрочитаною і привезено туди, де б її могли прочитати.

Ти чув, яку сьогодні воєвода на всі цехи роботу урядив?

І кожум*якам всім своїм скажи, що замість світла я по тих ярах поставлю варту.

Забула ти той чар розмови, що наші розпалив зіниці.

Не знаю, який у неї голос, плач і сміх.

Здавалось, що пісня не просто народжується з їхніх грудей, а йде разом з матір*ю та бабою Килиною в одному гурті.

Навалили такі могутні сліпі сніги, що навіть він, Сіроманець, злякався.

Я й не стямився, як вечір осів на ліси і почав укладати на ніч квіти.

Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, бительниці, прядіння, снування, зоління, але дуже любив, як ткалось і вибілювалось полотно.

Якби мені ти стала за дружину, яка б то радість увійшла в мій дім!

Вже хащі машин були позаду, коли Ліна зненацька вгледіла капітана Дорошенка.

Коли добре випогодилось, Чепіжний поїхав до Сіроманця.

Коли я зупинився перед сценою, хтось мене знизу цапнув за ногу

А Мартин Пушкар додому відпустив свій полк Полтавський в п*ятдесятім році, щоб кожен собі добре погостив.

Хочеться, щоб не було краю безмежному палахкотінню блакиті, вінценосному сяйву сонця.

Я тільки хотів попросити, щоб він допоміг мені розібратись у книзі.

Абсолютно недопустимо, щоб ці квіти визбирувались на весняні букети для продажу.

Уже, мабуть, молебен відслужили, бо затужили дзвони, затужили!

Сани розтягували похід у довжезну колону, так що голова не бачила хвоста.

Кузьма Осадчий, працюючи, весь час дослухався до того, що робилося внизу.

Я хотів би подивитись, чи не можна і мені десь тут вирити нору?

Митцю не треба нагород, його судьба нагородила.

На подвір*ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, опчепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули, згинули у вечоровій безвісті.

Він гордий був, Гордієм він звався.

Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці - починався дощ.

Після пам*ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець.

Таїса з Михайлом кинулись наввипередки, ось обоє зникли між деревами.

На багнищі город мріє; над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

Командир глянув на годинник, інші глянули теж.

Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка, стригне очима по вулиці.

Із-за лісу, з-за туману місяць випливає, червоніє, круглолиций, горить, а не сяє.

На узліссі, горблячись під довгою сухою деревиною, показався Калюжний, я побіг йому назустріч.

Жодного зблиску світла не було над великим городом; доми, церкви, дерева зливалися в щось потворно-примарне.

Літа мої молодії марно пропадають, очі плачуть, чорні брови од вітру линяють.

В житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі.

Повалило снігом потонули в ньому хати і дерева невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

Небо над Києвом висіло похмуре беззоряне принишкле воно теж ждало чогось лихого тяжко дихалося під таким небом город був наче накритий ним здавалося все має тут задихнутися ще до ранку.

Тут уже зблискували вогні чулися людські перегуки й перемови гоготіло полум*я в печах роздмухувалися горни в кузнях.

Кожен творить щось своє, робить ніби мале якесь діло: той зварює шви, той перевіряє їх, той фарбує, високо зіп*явшись.

На вулику в саду облітав і прилипав вишневий цвіт, розцвіли на городах маки.

Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж дерев*яної огорожі, за ними купчились кущі малини та смородини.

Йти йому з лісу не хочеться: звик тут за літо серед зеленого шуму дерев, тиші та ясного сонечка

Батько з матір*ю в ці дні далеко, полетіли до сина: одружується Петро.

Квіти латаття білого мають цікаву біологічну особливість: в хорошу погоду вони відкриваються вранці десь годині о сьомій і закриваються під вечір близько п*ятої-шостої години.

У корови були різні роги: один, довгий, красиво вигнутий, стримів угору, другий, скручений у бійці, ліз прямо в око.

Вони були зодягнені чистенько і просто: дівчатка ходили в спідничках з блузочками, хлопці - в широченних, відпрасованих штанах.

Лід тріщав лускався крижини лізли одна на одну.

Раптом моє серце тенькнуло опустилось трохи вниз і радісно завмерло невдалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки-червоноголовці.

Море чисте спокійне небо голубе сонячне проміння скопом сиплеться у воду.

Зовні софора трохи схожа на акацію тільки молодою її гілки навмисне покрутять та пов*яжуть вона росте тоді як плакуча.

А ти співаєш - душу всю проймає.

Здушили сльози - не виходь на люди.

Висипали запорожці - лиман човни вкрили.

Нема письмен - є дивне сяйво казки.

Минув рік, минув другий - козака немає.

Зійшло сонце - ляшки-панки покотом лежали.

Погуляли - купою на купі од Києва до Умані лягли ляхи.

Ізот Лобода було сокиру зробить - нічим її не пощербиш

Вітер в гаї не гуляє - вночі спочиває.

То не хмара - біла пташка хмарою спустилась.

Климко підвівся - ноги одразу загули і налилися гарячим.

Захочеш свіжини- приходь на вечерю до нас.

Сойка підступна птиця вона мастак нищити дрібне птаство і їхнім же голосом веселити себе.

Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Згайнуєш на жнивах хвилину втратиш не одну зернину.

Аз синім небом уже щось діється воно то зблідне наче від жаху то спахне сяйвом немов від радощів.