Складнопідрядне речення. 4 варіант

Там, де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука. 

Ручки туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

І жодної миті не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить.

За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Я обов’язково зателефоную, коли повернеться тато.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас, було.

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з острова нанесло намулу.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.