Складнопідрядне речення. Види підрядних речень

Легенький морозяний вітер крутив рій, і за ним лишався чорний слід од замерзлих бджіл (Ю.Яновський). 

Ото як вийти з сіней та подивись навколо — геть-чисто все зелене та буйне (О.Довженко).

Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз (Олесь Гончар).

З противної гори, віддаленої від нього лиш невеликою долиною, обзивається голос трембіти (О.Кобилянська). 

А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте (О.Довженко).

Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане каміння сміється до сонця (Олесь Гончар).

Ляхи держались міцно за руки з недоляшками, гасили хутко полум’я й знов по-свойому обертали Україну (П.Куліш).

Там, де вітер владно свище нагаями, кружляла голубівна над гаями (М.Стельмах)

А ти здіймаєш руки, мов хочеш злетіти (Олесь Гончар).

Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О.Довженко).

На морі ставало темно, тому що з берега насувала чорна хмара (О.Донченко). 

Єсть такі на світі речі, від яких душа сія (П.Тичина). 

У неділю перед богами горіла маленька синенька лампадка, в яку завжди набиралось повно мух (О.Довженко).

Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно (Олесь Гончар).

Кирило лишився сам і байдужно дивився, як ніч обгортала садок - чорна, густа і тепла (М.Коцюбинський).

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим, як скло (М.Коцюбинський).

Згадую собі хвилювання й захоплення, з яким я вперше прочитав вірші Богдана-Ігоря Антонича (І.Давидков). 

Вона спалила його в печі по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі (О.Довженко).

Тільки тепер я помітив, який подертий на мені був халат (Олесь Гончар).

Вона встала і виявилась зовсім не такою низенькою, як спершу здалося Луці                         (В. Собко).

Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в бога не дуже вірили (О.Довженко).

Якби було менше снігу, ми, мабуть, поскручували б собі в'язи (Олесь Гончар).

Зачарований світ за вікном проступає з нічного туману,  мов  подвір’я зробилося дном Океану (М. Руденко).

Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (Олесь Гончар).

Зовсім не боліло, як ти віддирала закривавлений бинт (Олесь Гончар).

Прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім'я, повсякденні свої інтереси вважали по скромності не достойними божественного втручання (О.Довженко).

Душа летить в дитинство, як у вирій,

Бо їй на світі тепло тільки там (Л.Костенко)

З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловиміоцюбинський).

Іван сидів і слухав, забувши зовсім, що має доглядати корови М.Коцюбинський).

"Мудрий Камінь" називають містечко бійці, бо Довго не можемо його взяти (Олесь Гончар).

Хто не знає свого минулого,той не вартий свого майбутнього (М.Рильський).

Але картиною над картинами була картина страшного божого суду, що її мати купила за курку на ярмарку на страх лютим своїм ворогам — бабі, дідові і батькові (О.Довженко).

Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (М.Коцюбинський).

Ти розповідаєш, як краще добратись до млинів, і, скинувши рукавичку, подаєш руку на прощання (Олесь Гончар).

Баба лизала гарячу сковороду за свій довгий язик і за те, що була велика чаклунка (О.Довженко).

Якби не сім’я й не робота, то я б цілісіньке літо днював і ночував з вудкою (О. Аврамчук).

Від тих гараздів Максим мусив тікати, хоч як тяжко приходилося кидати свою хату, рідного батька й сестру (А. Чайковський).

Коли я глянув у цей момент на гори, на обшпугований вітром камінь, він уже був мені не такий чужий, як досі (Олесь Гончар).

Мати так часто тикала пучкою в цю праведну душу, що у душі вже замість лиця стала коричнева пляма, як столиця на географічній карті (О.Довженко).

Все ще гарячий, роз'юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось з жаху біля самого воза М.Коцюбинський).

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну (В. Сосюра)

Він все ще не знав, що сказати (М.Коцюбинський).

Вона похитнулась, схопившись рукою за кахельний камін, який тільки й зберігся від цілої хати (Олесь Гончар).

У природі ніч існує для того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина.(М.Стельмах)

Ти сама проводжала його з кимось до гостинця, бо лишила там і свої дрібні сліди! (Олесь Гончар).

Вона несвідомо тягла його в гори, носила по сусідніх кичерах, лісах і долинах, де б він міг стріти Марічку (М.Коцюбинський).

Потім, коли голуби посідали на стріху, вона знов перейшла на урочисту прозу (О.Довженко).

Моя душа цвіте для тебе, неначе квітка для бджоли (М. Сіренко)

Пожили вони щось недовго, бо рано, казали, співать почали (О.Довженко).

Довідавшись на ярмарку в Борзні, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях (О.Довженко).

І так вони пасли, що не раз розгубили овечки (М.Коцюбинський).

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М.Коцюбинський).

Марічка любила, коли він грав на флояру (М.Коцюбинський).

Ти виходиш на дерев'яний різьблений ґанок у білій легкій сукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись пролягала наша оборона (Олесь Гончар).

Тільки в дудочках і півниках, що вигравали в дідовому кашлі, десь проривалась одчайдушна туга (О.Довженко).

Часом Десна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О.Довженко).

Ідуть і дивляться, як підводиться з землі, пнеться до сонця, росте виноград, потоптаний, розстріляний тоді (Олесь Гончар).

І наче на злість старині він на танцях вимахував дівкою так, що аж постоли розсідались (М.Коцюбинський).

Тут Христу довелось почути за воду таке, якого чув ні один засідатель за невідповідні діла (О.Довженко).

Топив наш батько кораблі задля того, щоб бодай хоч іноді у брудному шинку маленька калюжа його життя обернулась хоч на час у море — бездонне і безкрає (О.Довженко).

складннопідрядне означальне

складннопідрядне обставинне порівняльне

складннопідрядне обставинне способу дії

складннопідрядне з'ясувальне

складнопідрядне обставинне порівняльне

складнопідрядне означальне

складнопідрядне обставинне мети

складнопідрядне обставинне умови

складнопідрядне обставинне часу

складнопідрядне з'ясувальне

складнопідрядне обставинне наслідку

складнопідрядне обставинне умови

складнопідрядне означальне

складнопідрядне обставинне мети

складнопідрядне з'ясувальне

складнопідрядне обставинне способу дії

складнопідрядне з'ясувальне

складнопідрядне означальне

складнопідрядне обставинне міри і ступеня

складнопідрядне обставинне наслідку

складнопідрядне обставинне мети

складнопідрядне означальне

складнопідрядне обставинне часу

складнопідрядне обставинне причини

складнопідрядне обставинне умови

складнопідрядне обставинне часу

складнопідрядне обставинне мети

складнопідрядне обставинне наслідку

складнопідрядне означальне

складнопідрядне обставинне умови

складнопідрядне обставинне місця

складнопідрядне обставинне часу

складнопідрядне обставинне наслідку

складнопідрядне обставинне умови

складнопідрядне обставинне мети

складнопідрядне обставинне допусту