Складнопідрядне речення, його будова та засоби звязку в ньому

одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником;

наявний лише один головний член;

три головні члени.

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

Якби ти до пізнього вечора залишився тут, то ми побачили б усіх борсученят. (М. Стельмах)

Все свідчило про те, що дід був у місті. (Ю. Збанацький)

Коли мені загрожує покарання, то я негайно згадую про школу та книжки.

(Ю. Збанацький)

Якщо могутнє дерево виверне буря, воно вже не підніметься (Ч. Айтматов)

Гора була така, що з неї спускалися цілий день. (О. Гончар)

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві. (Ю. Яновський)

Куди голка, туди й нитка. (Народна творчість)

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. (Леся Українка)

Моя душа так блищає до Бога, як людській і не снилося душі. (Г. Білоус)

Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить.

(А. Рекубрацький)

Гріш ціна усім банкам, усім депутатам, якщо просить дитина копійку на хліб. (М. Сіренко)

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.(М. Рильський)

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти. (Д. Павличко)

Людина відуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії. (Б. Харчук)

Де верби віття гнуть своє похиле, проречисті підносяться могили. (М. Рильський)

Якщо прийде журба, то не думай її розвести у веселощах бучних. (Леся Українка)

Там, де зорі сяють з - за гори, над водою гнуться явори. (А. Малишко)

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви, що можна в ній брести по коліна, як водою. (М. Стельмах)

Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад (В. Терен)

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала. (Леся Українка)

Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози. (М. Стельмах)

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море. (Д. Ткач)

Струмками, що рвалися з - під снігових підошов, бринів березень. (П. Інгульський)

Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода. (А. Головко)

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто. (Т. Шевченко)

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих. (І. Котляревський)

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків. (М. Сингаївський)

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краю. (Т. Шевченко)

Я вірю в ті чари, я вірю, в ту силу бо серцем я їх почуваю. (Леся Українка)

Хоч не рідний син Ярема а щира дитина. (Т. Шевченко)

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали... (Т. Шевченко)

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде. (О. Гончар)