Складнопідрядні речення з підрядним означальним та з'ясувальним.

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували».

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

Якщо парубків пускали до хати, вони розігрували різні жартівливі сценки.

Майже повсюди на Гуцульщині було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

Адже під руку київського державця має перейти земля Подніпров`я, що віднині поєдналась із великими просторами інших племен слов`янських.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Мабуть,тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині,то й не помічав усіх приваб земної краси…

Тільки українська держава, у якій пануватиме національна ідея, дасть нашому народові світлу будущину й невмирущість.

Ці прості істини, як і перші уроки про землю-годувальницю, яку треба любити й шанувати, про хліб насущний, почув я вперше від сого дідуся.

У мові, що постійно змінюється, збагачується, удосконалюється залежно від життя її носіїв, відбито екологію етносу, його культуру, побут, звичаї.

Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.

щоб добре було їх і близько обробляти. 

які буйно поросли бур’янами. 

так що хотілося вибігти й гасати ними до вечора. 

хоч часто здавалося, що вони завеликі. 

бо лісопосадку вирубано вже давно.

вікно, яке блимало світлом каганця. 

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. 

все, що їхало й йшло до нашого села. 

 так що всі намагалися йти тихіше. 

незважаючи на те, що дощ періщив стіною.

Люблю, коли хвилі юрбою шумлять. 

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов. 

Я не такий, щоб зрадити людину. 

 Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки. 

Як будеш, земле, ти щасливою, то буду в щасті жить і я!

Коли настала тиша після бою, у комишах знайшли ми журавля. 

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. 

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів два,

а то й більше.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві. 

Щоб розпізнати людину, треба її полюбити.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоч на творчість немає часу.

 Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Де пройде сила наша пречудова, в житті людини зміни постають. 

Благословенна будь, родино, де в згоді сестри і брати. 

Врешті, хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається. 

Ось так і з'явився в Америці плюшевий ведмедик, якого назвали Тедді.