Складнопідрядні речення з підрядним означальним та з'ясувальним.

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували».

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

Якщо парубків пускали до хати, вони розігрували різні жартівливі сценки.

Майже повсюди на Гуцульщині було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

Адже під руку київського державця має перейти земля Подніпров`я, що віднині поєдналась із великими просторами інших племен слов`янських.

Одне лише намисто, яке він сам купив, переливалося, миготіло, спалахувало.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Мабуть,тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині,то й не помічав усіх приваб земної краси…

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна. 

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети. 

А навкруги так тихо що росинка з листа не скотиться. 

Скрізь де не гляну сухі тумани розляглися

Все що відбувається в світі природи має свій смисл. 

Коли вже народився ти поетом за все відповідай у цім житті. 

Приснилося, що я вернувся додому

Як тільки сонце сховалося за хмарами квіти стали менш барвистими

Мороз ударив так нагло що побив усі чорнобривці в саду

Дивилися на сонце що повільно ховалося за високу гору

Хто ж не знає що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія

любисток і м’ята чорнобривці й нагідки.

І хочеться так любить щоб навіть каміння байдуже захотіло ожити і жить

Мабуть ніколи не зможемо довідатися хто і коли вперше здогадався втілити

в узорах красу рідної природи свої переживання та відчуття.

На Україні вірили що поле після битви навесні вкривається маками. 

Сонце пекло так що степ аж пашів

Змари повзли так низько що перехожі несподівано виринали з них і так само несподівано тонули

Він прийде як тільки ти покличеш

Рідну мову треба захищати так як захищають найдорожче

І все куди не йду холодні трави сняться

Микола почав розпитувати звідкіль вона прийшла у Вербовку

Там де мир і злагода завжди затишно та тепло

Я йду туди де мене чекає вільний степ задумливі озера пісні на чумацьких дорогах

Спостерігаючи навколишній світ, Григорій намагався забутися

Давно скінчилися обжинки, і степ соляркою пропах

На повітряній кульці були намальовані діти, вони посміхалися, узявшись за руки

Треба слову радощів додати, що уміло душу звеселять. 

Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, відгукувався в якомусь далекому озері.

Народ захоплений танцем і все звужує коло так, що танцюристи мов у криниці.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява. 

З дороги було видно, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний

Прут.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

щоб пісня линула з вікон. 

бо тепло там і затишно в душі. 

незважаючи на гамір та неспокій. 

як любить сонце посивілий дід. 

де зростають діти.

яка не мінялася до самого Великодня

так що хотілося оселитися біля річки

де раніше заливало дощами

сонц пекло немилосердно

Люблю коли хвилі, юрбою шумлять. 

Орбіту літа дописав листок, і ліг на стежку, що прямує в осінь

І вже тиха-тиха пісня снується з висоти, де обнялися голубеє небо і співучі осокори

 Серед великої тиші чулось, тільки як шелестіли листочки. 

Як будеш земле, ти щасливою, то буду в щасті жить і я!

де ще ніхто ніколи не писав

коли настане слушна мить.

якоюсь мовою чужою

про що мовчить більшість.

Де пройде сила наша пречудова в житті людини зміни постають. 

Благословенна будь родино, де в згоді сестри і брати. 

Врешті хіба я знаю де кінчається власне життя, а чуже починається. 

Ось так і з'явився в Америці плюшевий ведмедик якого назвали Тедді. 

Такі дощі йшли підряд, що огірки тільки влітку зацвіли

Меня здавалося, що я тут відкрив для себе Україну

Степ розігнався на всю широчінь, що краю не видно

Сонця так багато, що аж небо побіліло від нього