Складносурядне речення

Біля сухого дерева й мокре горить, біля працьовитого й ледар не дріматиме (Народна творчість). 

Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці (О.Довженко).

Упізнаєш вола, як він на ногу наступить (Народна творчість). 

Чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу (О.Довженко).

Він би робив та рукава болять (Народна творчість).

Вона стояла біля кахельного каміна і дивилась на мене сумно (Олесь Гончар).

Богдан тут бився й Остряниця жив і Кривоніс тут шаблю положив (А.Малишко).

Козацька кров із предків перелита й до решти їй ніколи не стекти! (А.М’ястківський) 

і повертаю з возом і косарями праворуч і ліворуч.

та звертаю увагу на найменші і найприємніші дрібниці.

чудове, бездонне і безхмарне.

і зоряний всесвіт повертає разом з нами.

і шелестить своїм зеленим листям.

але не може повідомити сумні звістки.

і облизане каміння сміється до сонця.

проте стоїть уже не одне століття.

П'ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию як лошак потім стрибаю на кручу і гайда по сінокосу (О.Довженко).

Натиснув ліхтарик і в смузі електричного сяйва завмерла біля столу злякана мати...(О.Гончар).

Люди дякують дощеві а подорожній його лає (Народна творчість).

Я загасив ліхтарика і сказав завісити вікна (О.Гончар).

 І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу (О.Довженко).

... серця сповнялися лютого гніву і великі наші батьки починали лаятись, гукати, а потім битися над зачарованою річкою Десною (О.Довженко).

Не оралось наше поле ясними плугами, а оралось наше поле гострими шаблями (М.Стельмах).

Я стидався дивитись на твої білі стрункі ноги, але, одвівши погляд, все одно бачив їх весь час (О.Гончар).

Для них що словак то й партизан (О.Гончар).

Ціле життя чумакував по степах то годував їх та гроші потім по шинках пропивав (О.Довженко).

Ми то плазували в камінні високо над шосе то забиралися на самий кряж...(О.Гончар).

То не вода повесні рвучи греблі та розносячи загати гуде та клекоче то вигуки здіймаються вгору серед неугавного людського гомону (Панас Мирний). 

Пальці твої були вправні й повні ніжного тепла (О.Гончар).

Собака теж зробився невеселий і покрутившись знехотя потюпав геть (О.Довженко).

Срібен дощик проливається іскристо і веселка обіймає небокрай (П.Перебийніс).  

Десь кличе щастя дальній спів дівочий і у ставку відбився молодик (В.Сосюра).

У дворі під старою сосною горіло багаття і варилась у старовинному чумацькому казанку вечеря (С.Васильченко).

За ніч іще трошки підросла кульбабка і ще трохи підросли на луках всі квіти медок сон-квітка дзвіночки зірочки (О.Іваненко).

Дуби гойдались і тремтіли клени вгорнувши небо в стомлені гілки (М.Вінграновський). 

У залі спалахнуло світло і впала дивна тиша (Ю. Бездик).

А пройдуть весни – і гаряче літо похилить кленів ковану красу (А.Малишко). 

Тут співають пісню подолянки і веселка воду п’є з ріки (Є.Гуцало).

Мимохіть піднімались шапки на головах вгору і по-вовчому загорялись очі (С.Васильченко). 

А уночі вже сад шумів і крізь гілля сміялись зорі... (В.Сосюра) 

Дно глибшає, і береги тікають, і шторми піняться од краю і до краю (І.Драч).

То сніг кружля, то цвіт рожевий має, то в золоті яскріє далина (Д.Луценко).

Не то осіннні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля (М.Коцюбинський). 

Я не орел, але гірська вершина у мене теж в моїх робочих планах є (В.Черепков). 

Гуцулка співає, і квіти цвітуть і слухають пісню чудову (В.Сосюра).

А голос стих – і стало все похмурим (М.Гурець).

Він би робив, та рукава болять (Народна творчість). 

Торкає вітер пальцем колосочки – й вони дзвенять (В.Сосюра).