Складносурядне речення

Уже весна відсвяткувала свої вишневі весілля, свої яблуневі заручини.

Чарівниця-осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати.

Пролетіла чорна хмара в інший край і крилом майнула тихо.

Сонце високо, коси дзвенять.

Сад, посаджений дідом, розквітнув зараз густим цвітом.

Високо над селом злетів жайворонок і завів свою голосну пісню.

Садок уже одцвівся й густо вкрив землю білими пелюстками.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ, і в унісон із ним гомоніли сосни.

Лише ледь-ледь шелестіло листя, наче підслухало таємну розмову літа.

На ранок зірвався вітер, небо затягло сірими хмарами.

Йшли далі лісом, і краса його набувала все нової сили.

Верболози ще зелені, і кора їхня не гірчить повітря осіннім віддихом.

Уже давно стояла ніч над землею й зорі виблискували з темного неба.

На клумбах горіли маки, і левкої дарували свої ніжні пахощі.

Зворухнулося повітря – і сонний степ прокинувся від ранкової 

Посріблені ліси окуталися тінню, однак небосхил горить і віти золотить.

І линуть хмари звідусіль, і сонце крила золоті звело

Чи то настала нічка темна, чи то веселий день шумить.

Ранок був теплий, але вітряний.

То накрапає дрібний дощик, то падає мокрий сніг.

Сонце випалює влітку все навкруги і на жовтих пагорбах шумить лише колюче будячиння.

Десь заспівав соловейко й обізвався перепел.

Повівав легкий вітерець і комарів майже не було.

Осінь швидко спливає і зима вже не за горами.

Зі сходу дмухнув вітер але він уже не міг здолати холоду

В осіннім небі журавлі курличуть і голос їхній ледве чути з височини.

Де-не-де купками тремтіло на гілках листя й вітер смикав та обдирав його.

Тільки в лісах шумів вітер і безкраїм проваллям хиталася темрява.

Лише хвилі хлюпають об берег і зорі тремтять у нічній прохолоді.

Навкруги буяють трави й чарують око квіти.

Грім усе гуркоче і руда хмара лівим крилом обіймає небо.

Рвонув за поли вітер дику грушу і ґудзиками впали горобці.

Був дощ м’яким і гречка пахла душно.

Ходить сон край вікон і дрімає казка.

Летять метелики квітчасті і дебютують солов’ї.

Вечір був і цвіли під вікнами мальви.

Перша зірка блиснула і меншає пітьма.

Ударив грім і земля здригнулася від його сили.

Вийшло сонце і світанок на обрії заяснів.

Ще мить  і сад загубить пишну вроду.

і плела ковила вересневу зажуру.

й огортала його своїм снуванням.

покриваючи все тихим сном.

так що не видно було дороги до села.

хоч був уже полудень.

чується здалеку крик журавлиний.

одягаючи все в барвисті шати.

і тихо листячко фарбує.

хоч літо ще не поспішає у вирій.

але сади ще не готові струшувати ренклод.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць, стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць і ліс при світлі молодих зірниць, стоїть, передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, і ліс при світлі молодих зірниць стоїть передчуваючи неспокій.

Надходить вечір, повний таємниць, – і ліс при світлі молодих зірниць стоїть, передчуваючи неспокій.

Ниви, заквітчані синіми волошками та червоними маківками зустрічають мене, вилискують зеленими хвилями на сонці, а обважнілі колоски, торкаючись моїх долонь, шепочуть про свої сни.

Ниви, заквітчані синіми волошками та червоними маківками, зустрічають мене вилискують зеленими хвилями на сонці, а обважнілі колоски, торкаючись моїх долонь, шепочуть про свої сни.

Ниви, заквітчані синіми волошками та червоними маківками, зустрічають мене, вилискують зеленими хвилями на сонці, а обважнілі колоски торкаючись моїх долонь, шепочуть про свої сни. 

Ниви, заквітчані синіми волошками, та червоними маківками, зустрічають мене, вилискують зеленими хвилями на сонці, а обважнілі колоски, торкаючись моїх долонь, шепочуть про свої сни.

Ниви, заквітчані синіми волошками та червоними маківками, зустрічають мене, вилискують зеленими хвилями на сонці; а обважнілі колоски, торкаючись моїх долонь, шепочуть про свої сни.