Складносурядне речення

Людське в людині - це найбільша цінність, і дар цей треба всім нам берегти.

Яке це щастя, друже мій, горіти, а не тліть!

Для того щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі.

Минають дні, минають ночі, минає літо.

опадає листя

і залишив пахощі осінніх квітів

і починає мжичить

так що на душі сумно

Або не сокіл я, або зломила мені неволя крила.

Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Злітає листя із дібров, і материнка відцвітає.

Я із щастям був заручений, та, на жаль, ми розійшлись...

Село моє не знамените та вдача горда у села.

Рвонулось дерево і брила піднялась.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну. 

Та раптом дзвінок і вже займається порожнеча.

Дай людині владу і вона себе покаже.

За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.

Дніпро тече і хвиля в серце б'є.

Річки з'єднай і встане синє море.

Я поглянув на тебе і десь глибоко в серці ворухнуло кохання крилом.

Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.

Навкруг Землі моєї кружляли мрії і в серце хлюпав хвилями Дніпро.

Тут берези з вітрами шуміли в зелених гаях і над ставом схилялась гіллям молода яворина.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Летять метелики квітчасті і дебютують солов'ї.

Буйним цвітом липи зацвіли навколо і каштан крислатий розпустив гілки.

Торкає вітер пальце колосочки й вони дзвенять.

Щойно пролунав дзвінок на урок й одразу стих дитячий галас.

Можливо, цілий день ітиме дощ і ми залишимось удома.

Ані птиця не пурхала ані вітер не віяв.

Дуби гойдались і тремтіли клени, вгорнувши в небо стомлені гілки.

Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Лиш визрів ранок а вже зріс вечір.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Іще одна-єдина мить і дальній поїзд прошумить.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

На сизих луках скошено траву  і літо буйне в береги ввійшло.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Була я щаслива та терном поросла моя дорога до того щастя.

Цвітуть картоплі, і мак по них цвіте

Річка широка та глибока, а вода синя та чиста; і котиться вона, виблискуючи та шумуючи

Настане час – і піде все в архів

Вдосвіта знов загули на морозі сосни, і закричали півні на горищах 

Кудлатий пес лежить  у  затінку сосни, і тишу вікову знічев’я будять птиці.

Іще одна коротка мить, і не знайти мене у полі. 

І ми усі лиш часточка природи, проте від неї брати кожен звик. 

А за вікнами крекче мороз і посвистує вітер.