Складносурядне речення

Віє вітер на долину, колише билину.

Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

 І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія є, а й якась невловима частка самого мене тріпоче.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

Говорили на зборах про порядок і було виносено таке рішення.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

 Небо укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю

У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно.

Осінні дощі капають теплими краплями, та ніхто цього не відчуває.

Надумалась я, та ніби мені й роботи тепер стало набагато менше.

Дядько Миколай весело зареготався, а мені ж було не до сміху.

То сонце пече нестерпно, то дощ із драного неба ллє несамовито.

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голови.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мужньо переносила найважчі випробування.

Слово – срібло, а мовчання – золото.

У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі.

 і виполошено перепелині гнізда.

і літо буйне в береги ввійшло

як на межі, на оболоні.

так що буде що їсти вівцям.

Прокотився грім з розгоном, грають блискавок шаблі, пахне морем і озоном від притихлої землі.

Настане літо, жовтий цвіт укриє липу до вершини.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Темніє схід, а там, на заході, кривавий слід лишило сонце.

Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселить.

Чого навчився, того за плечима не носити.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи не важкий мій хрест.

Слово – клітина мислі, артерія сили духу, і тільки воно єднає різні людські береги.

Зумійте бути вольними – і будете вольні.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Слово – полова, але огонь в одежі слова – безсмерна чудотворна фея.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

кома, тире, крапка з комою

тире кома, двокрапка

кома, тире

крапка з комо, дакрапка, тире

тире

кома

двокрапка

без знака

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт. 

Вдень сонце пече немилосердно козацьке тіло, а вночі холодна вільгість пронизує до кісток. 

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. 

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть. 

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на лоб, на вуха, на щоки, а плечі холодила роса. 

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові. 

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. 

Не знайшли чай, чи ліньки було шукати. 

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.