СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ 4

На єднальні, розділові, протиставні.

На сурядні і безсполучникові.

На підрядні і безсполучникові.

На сполучникові і безсполучникові.

З єднальними сполучниками.

З протиставними сполучниками.

Єднальні, розділові, протиставні.

З розділовими сполучниками.

Тихі зорі спадали з неба — білі, непрозорі — і клалися в намети. Біло, чисто попід наметами.

Уже за вирій відлітає літо і звідти не повернеться ніколи.

Щастя твоє летить, і радість твоя розгорнула крила, і погожий день обій­має по-батьківському.

Наснився сад, струнка смерічка край воріт і найрідніша в цілім світі матуся сива на дворі.

Диплом - свідчення не лише глибоких знань, а й політичної зрілості фахівця.

Леся Українка - поет не тільки свого народу, а вона поет всіх народів, всього людства.

Для тебе вмерло все, що серце гріє, а я живу минулим, як на гріх.

Щасливий я не тим, що маю квіти, а тим, що є кому їх віднести!

Іду я вольною землею понад схвильованим Дніпром і ніби з радістю моєю все обіймається кругом.

Був зорепад і зелен сад, і ми були у парі.

Відійшла журавлина пора, відлетіли з озеречка й останні качки, і вже за хатою в золотій метелиці листу кружляє, гуде падолист.

Цвіла у серці квітка, й надив очі знайомий погляд — з мін­ливих зірок, з цвіту дерев... 

Душа втомилася від грози і хоче свята.

Скоро вони [птахи] заворушаться, прокинуться і защебечуть.

Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать і буду пісню веселу співать.

Суворий закон, але ж це закон.

Сполучники сурядності і підрядності, співвідношення форм присудків.

Сполучники, інтонація.

Сполучники і сполучні слова, порядок розташування.

Сполучники, сполучні слова, співвідношення форм присудків, порядок розташування, інтонація.

Та, і, й, ні...ні, ані...ані.

І, й, та, чи, ні...ні.

Ні...ні, але, не тільки, а й.

І, та, або, хоч, та.

Людина без імені — що сонце без світла: світло погасло — і сонця нема.

Серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать!

Ще день — і в поле! Буде славна праця

Я перо те візьму і журавкою стану.

І, як каже Біблія, «між ранком і вечором вороги твої розпадуться, а з ними пропадуть і почесті їх».

Данило посміхнувся: йому сподобалась дівоча безпосередність, її три­вога, та й личком і станом дівчина була наче виморожена.

Все минеться з роками, доля сивою стане, та лишиться кохання, як бу­ло, — молоде.

Я став мовчазним, хмурим, та хмурість моя — на час...

Отак би тут стоять години цілі і слухать мову птиць, лугів, дібров.

Як добре у житті закоханим і як тривожно в світі їм!

У вікна дивиться степ, і все спливає, як безконечне море.

Горіти зорі і тужавіти сокам, старіти корі, і вкриватися мохом.

Не треба сліз і не потрібен сміх.

Погнався за зайцем, а коневі голову зламав.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Для кохання в нас часу мало, для мовчання — у нас віки.

І, й, та, ні...ні, ані...ані.

Але, і, зате, проте, однак.

Та, ні...ні, чи, хоч...хоч.

Або, чи, або...або, чи...чи, то...то.

Прийде весна, і всюди крига скресне.

Діамант малий, але краси багато.

Не світ маліє, синку, — ти ростеш.

Праведник може спіткатись на тропах земних з нечестивим, але між ду­шами їх путь лежить.  

Так много записалося в поети, і так мало поетів.

Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі...

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Тебе утрачу — і сама загину.

Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрі­чей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя.

Чернишеві на час артпідготовки випало бути старшим, тобто команду­вати з'єднаним вогнем усіх трьох мінрот.

Із найнадійнішого джерела — з книжок Панаса Мирного — ми безпо­мильно дізнаємося про сокровенні думи і прагнення.

Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мело­дії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають.

Я правді глянула у вічі — і чорний колір білим став.

Його вже не зламати у біді, він знов шумить наперекір негодам і пагін­ці зростають молоді... Чи не твоя це доля, мій народе?!

І чорнозем тужавіє соками знову, і проснуться під сонцем озимії сходи, і розтануть в полях сніговиці покрови, і оновлення вічне у квітні забродить.

Досвіткова над степом висіла імла, і плела ковила вересневу зажуру, а дорога пливла від села до села і несла у світанок молодого Сосюру.

Верба вже сива стала, а джерело ще жебонить, і яр мій родить, і люди стали краще жить.

Та нараз ворухнулись чутливі уста, — і явилася слова жага золота.

Дороги розмиті, і чується крик журавлиний.

І ніч проминула, і сон приніс забуття.

Сполучники, порядок слів, словоформи, прийменники.

Інтонація, словоформи, порядок слів, співвідносні слова.

Сполучні слова, порядок частин, інтонація, словоформи.

Сполучники, співвідносні та сполучні слова, порядок розташування час­тин, інтонація, логічна залежність, співвідношення форм присудків.

У цих краях торгуючи давно, грек прорубав у Скіфію вікно.

Це був останній вечір, проведений на Україні.

Маєш маму — тепло її хати перейме щемні болі твої.

А осторонь — так до шосе найближче — машини битим шляхом курно мчать.

То весна чи осінь. Не згадаю.

В зіницях — то день ясний, то ніч...

Чи ти — любов, чи ти — розрада, із чарівним розльотом брів, чи тільки відгомін любов... 

Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи.

Ідуть часи, та материнські груди годують нам нащадків день за днем, а значить — старості у них не буде, а значить — ми ніколи не помрем.

Вночі небо належить всесвіту, а вдень — землі, розцвітає її барвами й живе її життям.

Хоча б літ двадцять так прожити, а потім — ще сто двадцять літ.

Час зупинився, застиг, та ось краплини гойднулися невблаганно донизу, зникаючи одна по одній.

Хай в царство дива йдемо, та житиме завжди поезія серця — велика й безсмертна, як серце само.

Бачите, між тими, хто творить, і хто любить, є щось спільне.

З очей спадає смута темно-сива, і синій блиск у погляді бринить.

Він — людина, і ніщо людське йому не чуже.

Щовечора наша хата гриміла і світилась піснями.

Ще не висохла криниця у зеленому яру, — побіжу води напиться і для друзів наберу.

Розпечене повітря пашіло жаром і, здавалось, затаїло дух, не дихало: так було тихо.

Я ніби крапля в тому океані, й нема йому ні меж, ні дна.