Складносурядне речення. І варіант

Віє вітер на долину, колише билину.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати – любити пісні.

Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно прискорював біг.

Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

Шугають у небі реактивні літаки швидкістю блискавок і, ефір переповнений різномовними голосами, та піснями людськими.

Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак

І говорили на зборах про порядок і виносили рішення

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею

Ще певно я затуркана не зовсім, що чую шурхіт княжих багряниць.

Весь стіл був укритий рядками проскур і великих, і маленьких, і малесеньких.

Палажка вернулась до церковних дверей; паламар зачиняв двері і замикав замком.

Скільки мотузку не плети, а кінець їй буде.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

 Тут зрідка пробіжить заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець

Материна голова затуляла сонце і його проміння іскрячись у розмаяних чорних косах творило навколо голови мерехтливий німб

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад

Золтан Баконій виправдав сподівання майстра і став чуйним і мудрим педагогом

Все зраділо стрічаючи день і день зрадів розцвітаючи

Я усміхнусь і все навкруг сміється

Настала весна і сад розцвів

а під’їзди - дзеркалами та квітами у вазонах.

і химерно розмальованими лавками.

адже ми змагалися за звання найкращого садівника.

де розрослися невідомі екзотичні квіти.

Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя – татарина або ляха.

Мовчать церкви, мовчить базар і лиш кричать кругом плакати.

Серед долини зеленіють розкішні густі і високі верби.

Слово може врятувати людину, слово може і вбити.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло

Тут зрідка пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду

Лиш гул від копит степом котився та хліба шелестіли

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить

Реве Дніпро й лани широкополі хлібами пахнуть

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Пройшла гроза і ніч промчала

Закінчилася злива і хмари розійшлися