Складносурядні речення

відображення свічки в золотому

дзеркалі.

і повільно стало відігрівати охололу за ніч землю.

хоч усю ніч лив дощ.

і озеро вмить проясніло.

пташки защебетали.

і звідти не повернеться ніколи.

забравши все тепло з собою.

і облітають із дерев листочки.

у далі безкраї, за обрій летить.

хоч ще цвітуть останні квіти.

й принесла нам тепло.

яку ми так чекали.

збудивши все довкола.

хоча зима стояла міцно до пори.

і всюди крига скресла.

Він заграв - і з перших звуків усі збагнули, що він був майстром своєї справи.

Хвилі світла лились з неба, і чорні тіні десь пощезали.

В моїм селі сади цвітуть - проглянути не можна.

Поки живий, я хочу справді жити.

Ось і він, Дніпро, величний і древній, народна українська ріка!

Людське горе смутить, а добро веселить.

Тож ставай до хороводу і за піснею народу далі йди в святкову ніч щастю власному навстріч!

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі...

Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні?

А чи сумуєш ти від того, що в нас в садку не­має пташок співучих, не чуть пісень сріблястих про ночі зоряні, про сонце, про кохання? 

Прокинувся чоловік ні світ ні зоря...

Та всі голоси: і зяблика, і вівсянки, і зеленушки, і навіть одуда - заглушувало кування зозулі

З-по­між найвищих оцінок, якими означено талант і одер­жимість Лесі Українки, є й така — прометеївського роду.

Дівчина співала стиха та виразно про того сироту-наймита, що не має в світі роду.

Глянув я на лівий бік від себе, а там знову нова картина, нова краса. 

Солов’ями затьохкає ніч горобинна і рясними дощами обірветься спека.

Вітер стих і чистий свіжий сніг сріблом сяяв під блакитним наметом неба.

Повітря тремтить од спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Не то осінні води шуміли не то вітер бився в заломах провалля. 

А надворі світило сонце скрипів сніг і кукурікали півні на відлигу.

Ні листя не шелестить ні пташки не щебечуть.

Ідуть часи та материнські груди годують нам нащадків день за днем

Не цвітуть квітки зимою і дерева не скриплять .

 І будень без нього не будень і свято без нього не свято

Вітер стих і чистий свіжий сніг сріблом сяяв під наметом неба.

Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів

Пливи косо уплин за водою а я піду услід за тобою

І місяць зорями сіяв і соловейко на калині то затихай то щебетав.

Чому так пахнуть квіти гаю і повні щастям наші дні?

Грім все гуркоче і руда хмара лівим крилом обіймає небо.

Лежав при відчиненім вікні і зорі заглядали йому в душу.

Сонце тільки ще повертало на вечір та насичені важкі хмари з заходу заволокли його давно.

Сумуєш ти і я сумую.

Ліг туман долиною і зоря в небі скоро спалахне.

Шука козак свою долю а долі немає.

І знову спекотне марево і золота утома степів.

Ні листя не шелестить ні пташки не щебечуть.

Як добре у житті закоханим і як тривожно в світі їм!

Брехнею кажуть люди світ пройдеш та назад не вернешся.

Всміхнешся й розбурхане море поклониться твоїй красі.

День спадає і таємничий вечір рожевою млою тихо спускається з неба 

Повітря тремтить од спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі. 

Друзі кілька днів тому переслали мені запрошення і я вирішив поїхати.

Тільки зозулі перекликались та солов'ї у придорожніх кущах лящали

Найменший шелест або стук і моє серце падає і замирає.