спр тест

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег (М.Коцюбинський).

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу (Іван Багряний).

Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко (О.Кобилянська).

Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало (О.Довженко).

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (О.Довженко).

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, лишився таки там (Іван Багряний).

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць (М.Коцюбинський).

Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї (О.Кобилянська).

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості (Іван Багряний).

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен (О.Кобилянська).

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн (О.Довженко).

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М.Коцюбинський).

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла (Леся Українка).

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (Л. Костенко).

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело (О. Олесь).

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко).

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга (В. Гуртовенко).

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко).

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга (В. Гуртовенко).

три підрядні частини поєднані послідовною підрядністю

дві підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

три підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

 три підрядні частини поєднані неоднорідною підрядністю

неоднорідною підрядністю

послідовною підрядністю

однорідною підрядністю

змішаною підрядністю

1

2

3

4

5

Я люблю щоб сонце гріло щоб гукали скрізь громи щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Події що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку тепер уже здавалися не химерою а неминучою дійсністю.

Так буває лише ранньої весни коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Ми працю любимо що в творчість перейшла і музику палку що ніжно серце тисне.

А над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого, зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства.

 Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям.

От аби й нам узяти одну зірку в свою оселю...

I здається мені, що минувши потемнілі вітряки я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село.

А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки.

Ми поїхали повільніше і мені здавалося, що ми були єдиними, хто нікого не переганяв.

Ми поїхали повільніше, і мені здавалося, що ми були єдиними, хто нікого не переганяв.

Ми поїхали повільніше, і мені, здавалося, що ми були єдиними, хто нікого не переганяв.

Ми поїхали повільніше, і мені здавалося, що ми були єдиними хто нікого не переганяв.

Час - він круглий, мов око, яке не дріма, та навряд чи ховатись од нього належить, бо ж до тебе претензій у нього нема, бо ж воно за богами, не блохами, стежить.

Час - він круглий, мов око, яке не дріма, та навряд чи ховатись од нього належить, бо ж до тебе претензій у нього нема, бо ж воно за богами, не блохами стежить.

Час він круглий, мов око, яке не дріма, та навряд чи ховатись од нього належить, бо ж до тебе претензій у нього нема, бо ж воно за богами, не блохами, стежить.

Час - він круглий, мов око, яке не дріма, та навряд чи ховатись од нього належить бо ж до тебе претензій у нього нема, бо ж воно за богами, не блохами, стежить.

Спочине серце під крилатим кленом порине в море трав зелене, і тільки пісня вільна, спіла, жива, нестримна, горда, сміла ітиме далі вже без мене.

Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене, і тільки пісня вільна, спіла, жива, нестримна, горда сміла ітиме далі вже без мене.

Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене, і тільки пісня вільна, спіла, жива, нестримна, горда, сміла ітиме далі вже без мене.

Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене, і тільки пісня вільна, спіла, жива, нестримна, горда, сміла ітиме далі, вже без мене.

Щоправда, вони були мало схожі на ті солодощі, які ми можемо побачити у крамниці.

Сучасні люди п’ють чай із шоколадом, карамеллю або льодяниками, а ось за начинку для давньоєгипетських цукерок правили солодкі фініки.

Цукор був ще невідомий людям, тому солодощі готували з меду та фруктів.

Існує припущення що вони ж уперше додали в цю суміш морожене молоко.

Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують. (Підрядна з’ясувальна.)

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі. (Підрядна означальна.) 

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий дзвін переджнив’я. (Підрядна міри і ступеню.) 

Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, бительниці, прядіння, снування, зоління, але дуже любив дивитись, як ткалось і вибілювалось полотно. (Підрядна з’ясувальна.) 

 Опівдні, коли сонце стало посеред неба пастухи простелили в тіні дерев свитки, прилягли на них. 

Калнишевський, коли я був при ньому вже мав років під сімдесят. 

Лише ті, хто не хотів обтяжувати себе сім’ями та молодь постійно жили в Січі. 

 Зрештою вона знайшла в скрині те, що шукала, і, хутенько поскладавши зжужмане своє багатство, зачинила віко. 

Не знав, що там, під ним, але чув холод і зловісне дихання безодні, яка одкривала на нього свою ненажерливу пащу. (Чотири підрядні частини.) 

Але ліс наливала така глибока тиша, що шелестіння сухих гіллячок, об які терся плечем, здавалось йому голосним лускотом пня, що валився, стятий сокирою в лісі. (Чотири підрядні частини.) 

 А коли надійшла ніч і чорні гори блимнули світлом самотніх осель, Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він уже поліг у боротьбі. (Чотири підрядні частини.) 

Хотів шукати Марічку, але не знав, у який бік іти, бо не помітив, куди вона зникла. (П’ять підрядних частин.)