Стилістика простих речень

розповідні, питальні, окличні;

розповідні, окличні, спонукальні;

розповідні, питальні, спонукальні;

питальні, спонукальні, окличні.

повні й неповні;

прості та складні;

двоскладні та односкладні;

поширені та непоширені.

окличні й неокличні;

розповідні та окличні;

окличні та питальні;

розповідні та питальні.

підмет і присудок;

додаток і означення;

означення та обставина;

звертання та вставні слова.

Золото і з попелу світиться (Нар. творч.);

Кисла яблуня солодке яблуко не зродить (Нар. творч.);

З перехвалених груш – квасний узвар (Нар. творч.);

Світ розуму вчить (Нар. творч.).

Видно Зосю по волоссю (Нар. творч.);

Дмитер хитер (Нар. творч.);

У кожної Федорки свої одговори (Нар. творч.);

Усі Одарки люблять подарки (Нар. творч.).

Найбільше в людях я ціную щирість.

Кругом хати ростуть старі велетенські груші, які ще посадив мій  прадідусь.

  Не можна бути справжнім математиком, не будучи трохи поетом.

 Пісня – душа народу!

 Самсон, заступник твій, надія та єдина, відкрив чужинці свою міць таємну. 

 Ії очі, великі, трохи нерухомі і вогкі, були сумні і тоді, коли уста усміхалися. 

 Так вони співали, йдучи через дикії пустині. 

   А там, за Ятранню, — Веселі Боковеньки! 

 Лічить не буду роки невблаганні

 Не додавай знесиленим журби

  Я буду низати, немов намисто, разки своїх думок

  Не поганьбімо ж бо ніколи міщанством романтичних шат

 Весною в селі встають рано

  В кімнаті було душно

  Нарешті зайшли в хату

 З лози молодої ольшини роблять свистки

На березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стоном.

Якісь квітки, бліді і недоцвілі, з-між бур`янів обличчя вихиляють.

 Річка, окрім потічка, губилась в зелених шатах надбережного гаю.

 Вальдшнеп, довгоносий лісоруб, у вогку землю застромлює дзьоб.

 На березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном.

  Якісь квітки, бліді і недоцвілі, з-між бур`янів обличчя вихиляють.

 Річка, окрім потічка, губилась в зелених шатах надбережного гаю.

 Вальдшнеп, довгоносий лісоруб, у вогку землю застромлює дзьоб.

 Означено-особове речення.      

 Неозначено-особове речення.                     

Узагальнено-особове речення

Безособове речення

Означено-особове речення.       

 Неозначено-особове речення.         

Узагальнено-особове речення

 Безособове речення.

До гори вийдеш, а з гори зійдеш.

Посадили над козаком явір та калину.

 Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею

  Гарно у таку пору року в полі.

На ланах співають вже не часто...

 Доберемся за три годиночки до родиночки.

  Разом ходімо в майбутнє!

  Вчись не до старості, а до смерті.

Нема диму без вогню.

 Йшли не довго, не блукали...

 Без вітру і билинка не ворухнеться.

  Посієш вітер - пожнеш бурю.

 Немає мудріших, ніж народ, учителів.

Ночвами моря не перепливеш.

 Курява, собачий гвалт, ревіння верблюдів.

 Вечір стих раптово...

 День ясний, теплий, весняний.   

  Незупинне власне словотворення це шлях його поезії.       

  Промені як вії сонячних очей.     

  Ми гості в цьому світі.

 Гуркіт підвід, рокіт моторів іржання коней - усе ставало зараз помітно лункішим, ніж удень.(О. Гончар). 

  Все навколо: дерева, птахи, люди, сповнене весняної, пружної, нестримної сили. (Сос.).

  Ні спека, ні бурі, ні морози - ніщо не вб’є любов мою. (Сос.).

  Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копит - усе резонувало тут надзвичайно лунко чисто повноголосо! (О.Гончар).

Ні птиць, ані людей, опріч ясної зірки в високості.

 Жадібний і пильний, тихо перегортає він аркуш за аркушем

  Село, сівбу скінчивши, прилягло край польового стану відпочити.

  А він, вітер, шугав між блакитним небом і зеленим морем, і перекидався, і купався в просторах.

 Замість майстерні художника Тарас опинився на панській кухні.

Захищаючи мову ми захищаємо нашу національну самобутність.

  Звідси особливо вночі у всій своїй величі й красі виступає древній Київ.

  Голубіло небо просторе й безхмарне.

Ти знала все і сходження і болі.

Всі зійшлися і хлопці й дівчата під крилом голубим тишини.

  Малини кущ і папороть зелена усе сьогодні світиться для мене.

  Ліси поля озера сині це все тепер нам треба зберегти.

 Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм.

  Руки дівчини зробилися як лід.

  Червона рожа над усі квіти гожа.

  Тільки труд життя основа краса всевладного життя.