Тематичний тест. Складносурядне речення.

Багряні смуги на обрії тугішали, звужуючись, і були схожі на лаз у той задушливий день (Є. Гуцало).

Лиш небо гуде неокрає та сім’я журавлина на крилах весну підіймає (А. Малишко).

Поля озвалися передзвоном колосся, а луги бриніли квітами (А. Пашкевич).

Хоробрим будь – але на техніку зважай (П. Тичина).

Він не тільки не скрекотів, не бився об землю, а й не просив прощення чи помилування (В. Земляк).

Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник).

Багряні смуги на обрії тугішали, звужуючись, і були схожі на лаз у той задушливий день (Є. Гуцало).

Лиш небо гуде неокрає та сім’я журавлина на крилах весну підіймає (А. Малишко).

Поля озвалися передзвоном колосся, а луги бриніли квітами (А. Пашкевич).

Хоробрим будь – але на техніку зважай (П. Тичина).

 Він не тільки не скрекотів, не бився об землю, а й не просив прощення чи помилування (В. Земляк).

Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Тютюнник). 

Тихесенький вечір на землю спадає і сонце сідає в темнесенький гай (В. Самійленко).

То пронесеться над болотом чайка то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю (А. Шиян). 

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… (В. Сосюра).

Дітвора шукає собі стільчики пороблені татом ставляє до столика однак сідати ніхто не сідає (Г. Тютюнник).

Бездонне небо і безмежний світ! (Л. Костенко).

 Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах).

Ваші рожі привезла я додому, і вони завмирають на моїм столі (О. Кобилянська).  

Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя (В. Стус).

Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Н. тв.).

 Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів, та й учителі дивились на нього як на головну оздобу закладу (І. Франко).

Ані птиця не пурхала, ані вітер не віяв (Марко Вовчок).

Був собі дід та баба, та не було в них дітей (Народна творчість).

І озвалися долини гомоном знайомим, і упала на коліна тиша перед громом (В. Симоненко).

 Хай добром красується засіяна нива, і не марнується хліборобська доля, вітрами бита, дощами омита (І. Пільгук).

 Сніжинки падали, і запорошені стежки були розквітчані слідами численних людських ніг (М. Драй-Хмара).

Стара верба, то змовкне, то рипить, а над лататтям лілій сон витає (С. Йовенко).

Який простір, і як легко дихати під високим небом Кавказу! (Т. Масенко).

Чужих два слова в пісні буде – і пісня вся тоді чужа!

 Чистий дівочий голос то підносився вгору і, як жайвір, тріпотів крилами у височині, то стрімголов падав униз (О. Донченко).

То іволга у пісні їх дзвенить, то хлопчик, друзів кличучи, свистить… (М. Рильський). 

Синє море звірюкою то стогне, то виє (Т. Шевченко)

Хоч на щастя життя багате, але кожну людину ждуть і печалі, і сум, і втрати (В. Симоненко).

У кожного з нас вдома є або дружина, або діти, або мати, або наречена (О. Гончар).

 То мучилась душа від самоти, то серце біль почав жалом пекти (М. Бажан).