Тест з укр.мови

Білий пахучий напій пінивсь у склянці...

Сіра маленька пташка як грудка землі низько висіла над полем. 

Блискають тільки гострі колючі згуки і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.

Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля повна спокою й надії.

за допомогою сполучників;

 без сполучників;

змішаним способом.

між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух i його мету;

 між двома однаковими або близькими значенням словами, з яких друге вжите з запереченням не, якщо таке словосполучення становить одне ціле.

 кому

тире

вони характеризують предмети з одного боку;

друге означення пояснює, уточнює перше;

 вони є художніми означеннями;

поряд стоять спочатку прикметник (дієприкметник), а потім — прикметниковий (дієприкметниковий) зворот.

А Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходять до самої води (І. Нечуй-Левицький);

Петербурзьким шляхом по коліна грузнучи в заметах, боса йшла зморена, полатана Вкраїна, муку притуливши до чола (І. Драч);

Ледве чутно дзюрчить вода поперед великої, турецької галери (А. Кащенко). 

з'єднані протиставними сполучниками;

з'єднані повторюваними єднальними (розділовими) сполучниками; 

з'єднані попарно;

вказують, що до переліченого приєднується ще один елемент, який у процесі висловлення ніби пізніше виник у свідомості мовця (з приєднувальним сполучником);

з'єднані парними сполучниками;

доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні, та з'єднані сполучником і.

сполучник і (й), або, чи, та (=і) вжито при однорідних членах речення один раз;

сполучник і (й), та (=і) повторюється в реченні не при однорідних членах речення;

однорідні члени речення, з'єднані повторюваним сполучником, утворюють усталений вислів.

Усе було прекрасне в цій дівчині i лінії бездоганної чистоти личка, i пропорції тіла, й гармонія кольорів (І. Вільде);

Калино, ти живи! Уві сні i наяву приходжу я до тебе, прилітаю з-за Єнісею, Bicли, з-за Дунаю, i рідною матусею зову, i падаю в пахучу мураву, i до колін солоних припадаю, i в щacтi непоганьбленім ридаю, бо корінь мій дитинний — тільки ти (І. Драч

Скрізь плач, і стогін, i ридання, несмілі поклики, слабі, на долю марні нарікання i чола, схилені в журбі (Леся Українка).

Це над нами сумне лице яснішає сльоті, бо ні дощу, ні вітру, ні туману не бачу вже крізь вікна золотi (О. Пахльовська);

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежка все це було йому знайоме, промовляло до нього (М. Коцюбинський);

Тремтять надії, ніби лист на змерзлій сокорині, i рідних місць, i рідних міст нема тоді людині (М. Рильський).

Нехай увійдуть у хату чистота й спокій

Не тільки власне, а і чуже.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори?

Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю...

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. 

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає.