Тести "Односкладні речення. Неповні речення"

В повітрі тихо, холодно і морозно.

Стук обмерзлого відра.

Пригадую свого діда Мусія Юру — високого, кремезного, з довжелезною бородою. 

Одного ранку небо сповнилося сумним лелечим гомоном.

Кожна мова звучить прекрасно.

Пригадаймо слова предків!

Осінь крокує садами й полями.

Хто правильно виконав завдання?

Вибачайте, люди добрі, що козацьку славу так, навмання розказую, без книжної справи.

Сьогодні співають нових пісень.

Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі слова пісні.

Не чіпайте дівчини.

Хвалою не нагодуєш.

Навколо справді було казково.

Учителя і дерево пізнають з плодів.

В очах починає рябіти. 

Вересень пахне яблуками, а жовтень - капустою.

Здалеку долинали звуки мелодії.

Здобудеш освіту, побачиш більше світу.

На сході вже світає.

В українському мистецтві спостерігають потяг до необмеженості і повноти життя. Це речення односкладне, неозначено-особове, головний член виражений дієсловом у формі множини умовного способу.

Воду на суходолі не втримають (Нар. тв.). Це речення односкладне, неозначено-особове, головний член виражений дієсловом у формі першої особи множини майбутнього часу.

Здавна вивішували над дверима символізовані обереги — домовики. Це речення односкладне, неозначено-особове, головний член виражений дієсловом у формі множини минулого часу. 

Юних посівальників ощедровують грішми, пирогами, цукерками. Це речення односкладне, неозначено-особове, головний член виражений дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього часу.

Була весна весела, щедра, мила. 

Зелені вали посадок. Темні далекі скирти, що мов голови китів, протягом дня виринатимуть з океану марева. Чабан з отарою на смузі неба.

Репродуктори, музика на майдані… Може, тоді вона вперше на повну силу відчула всю красу вчорашнього довоєнного життя. 

Польові стежки, цвіт гороху і гречки, літній вилинялий цвіт неба, сірий цвіт каміння. Одеси з морем не видно, сонце у хмарі сідає.

Три танки захоплено неушкодженими.

У хаті не сиділося.

Тріском, тупотом, гуркотом стрясло поверхи.

Опівночі підморозило

Не біля стінки я, й не кров моя холоне... 

Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне?

А десь біжать залізні коні і пахне холодом...

У вечірнім місті плакали трамваї, пропадали сльози сині на дротах.