Тире між підметом і присудком

З неба як розтоплене золото ллється на землю блискучий світ сонця. 

Небо над дорогою синій кришталь.

У букварях ти наряджена і заспідничена поворозками зв’язана ледве жива...

От вони ці горожани! 

Ти втілення добра.

Собор як свіча.

Мова не полова.

Мова одяг думок.

Лелека символ батьківщини, сімейного щастя.

Він надзвичайно відповідальна людина.

Наша ж історія культури це своєрідний храм, який цінний не тільки працею, що в нього вклали перші його будівники, а й працею всіх прийдешніх поколінь, без якої той храм давно перетворився б на руїни.

 Київ це те місце, звідки тягнуться і куди стягуються всі нитки нашого культурного буття, а Софія – його образ.

Мистецтво найкращий педагог. 

То кремень, а не чоловік. 

Вірний приятель то найбільший скарб.

Хліб усьому голова.

Мої слова не зброя, а ридання. 

Ці квіти спогади про світлі дні.

Душа моя пустка холодна й німа. 

 Відчути в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя. 

Україна - розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі . 

Я знаю, - мова мамина - свята.

Вік звікувати - не в гостях побувати.

Вірний приятель-то найбільший скарб 

Жити без праці - значить не жити.

У наш час екологія це розгалужена система наук.

Козак як мала дитина.

Баобаб дуже високе дерево.

Вода добрий друг і помічник людини.

Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм.

Руки дівчини зробилися як лід.

Червона рожа над усі квіти гожа.

Тільки труд життя основа краса всевладного життя.

присудка

підмета

додатка

обставини

Сміле слово то наші гармати.

Поле як море.

Життя прожити не поле перейти.

«Віють вітри…» за жанром пісня.

Кохання не іграшка.

Квітки конвалії найніжніші.

Книги морська глибина.

Усі дерева вкриті інеєм.

Старість не радість.

Земля мов казка.

День довгий, безконечний, тривожний.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.