Українська мова ( І семестр)

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

залишивши на ній неприкриті плями.

а вечір видався дивовижно теплим.

дарма що була середина жовтня.

 і перетворив галявину на строкатий візерунок.

Україно, прихилюся я до тебе, помолюся за твоє безкрайнє небо (О. Ткач).

 В обіймах вітру, в морі сонця і тепла, в саду любові я ромашкою цвіла (О. Довгоп’ят).

 Чужі приходять в час твоїх щедрот, а я прийшла у час твойого смутку (Л. Костенко).

Його душа у слово перейшла, поставши в працьовитій непокорі (Д. Павличко).

"Адрію заспівай нам попросила молодиця."

  Андрію, заспівай нам,- попросила молодиця.

"Андрію заспівай нам : попросила молодиця"

 "Андрію, заспівай нам",- попросила молодиця.

А) Пролітав дрібний сніжок, осідав білими купками між грудками.

Б) Проте людське здивування не перешкоджало снігові, він сипався на дерева, вони встигли поскидати свої різнокольорові осінні прикраси.

В) Сонце, мов червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталося блискучими хмарами, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.

Г) Була метелиця - і тиша залягла.

 Да й згадав старий смутну пісню, що зложив Божий чоловік.

  Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водянк.

  Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить біля мами.

  Чудовими уроками сприймань і відчуттів були наші подорожі до лісу, коли осінь розкриває свою багату палітру.

щоб пісня линула з вікон

де зростають діти

бо тепло там і затишно в душі

незважаючи на гамір та неспокій

У гаю,...,свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу,... .

У тих місцях пісні,...,ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе,... .

Добре, коли чоловік з характером.

Люби, як світло, Україну, допоки твій світильник не погас.

Навіщо мені весна, коли твої очі- проліски?

Яке це щастя, коли стіл багатий і тісно за ним від рідні.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки

Хто своє носить, той чужого не просить

коли ми повернулися з екскурсії

хоча за прогнозом і обіцяли

проте клекотав сильний прибій

штиль радував матерів з дітьми

як і очікуваного декілька днів сонця

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив

Уночі спадали хмари куряви і затихав Путивль

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються

Лиш гул від копит степом котився та хліба шелестіли