Ускладнене речення (пунктуаційний практикум)

Книги морська глибина.

Сини як зима і літо.

Кохання не іграшка.

Усі дерева вкриті інеєм.

Квітки конвалії найніжніші.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать,

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

Не оскверни цю мить і не поруш цинічним словом чи гріховним жестом.

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Тиша стояла якась неспокійна а світле безмежжя здавалось крихким.

Раптом земля затряслась і ось-ось здавалось будинки заваляться.

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощ осені.

Раніше озеро здавалося безмежним сьогодні ж бачу озерце.

На жаль сподіватися не треба.

На диво чекали новорічної ночі.

На щастя сподівається кожен.

На жаль дощі не припиняються.

На жаль розраховувати не солідно,

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Книги — морська глибина.

Всесвіт цей — акваріум планет.

Сухі гілки — це вже вінок терновий.

Виє вовк — ночей моїх соліст.

Сумління — річ тендітна і марка.

У принишклих полях і луках ще лежить сніг.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

Боєць не сказав прокричав ці слова.

Багата моя Січ була не п’яним скопом могутніми синами!

Тече вода в синє море та не витікає.

1

2

3

4

5

Не читай лежачи!

Погомонівши молодята пішли з садка.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

Якби хліб та одежа то їв би козак лежа.

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

Сніг іде і сяйво розсіваючи бліде зволожує афіші і обличчя.

Степ зігнавши з себе ранкову прохолоду виграє зеленими барвами.

Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум’я хмар.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки.

Білий кінь повіддя попустивши летить у степи.

У спеку на ялтинських пляжах тьма-тьмуща людей.

Увечері за ставком як солодко співає соловейко!

Односельці вирішили зібратися вранці біля млина.

У травні на Хрещатику каштани білим цвітом пишаються.

Я колись мріяв стати льотчиком ще в п’ятому класі.

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні!

Край шляху, у долинці, догорає вогнище.

А там, надворі, іде дощ, готується до виступу веселка.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.