Вгадай історичну особу доби модернізації в українському суспільстві

Автономіст, у 1783 році написав «Оду на рабство» (опубл. 1806), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема, остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпосного права у Слобідській і Лівобережній Україні. За дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Він вів переговори з представниками пруських урядових кіл, у тому числі з міністром закордонних справ (канцлером) Прусії Е.-Ф.Герцбергом про можливість надання допомоги українському національно-визвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства.

Історик, письменник, публіцист, археограф,фольклорист, етнограф. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Автор його програмних документів:"Книги буття українського народу" та "Статуту слов′янського братства Св.Кирила та Мефодія". У своїх ідеях відстоював ідею самостійності української нації.

Греко-католицький діяч, просвітитель, один із "будителів" Закарпаття. Радник імператриці Марії-Терезії, який домігся від неї відкриття у Відні "Барбареуму" для навчання греко-католицького духовенства. Заснував єпархіальний архів в Ужгороді, де зберігалися 9 тисяч стародавніх рукописів, рідкісних книг із країн Європи та Наддніпрянщини.

Західноукраїнський "будитель",письменник, поет, один із співзасновників "Руської трійці", у 1836 році уперше в історії Східної Галичини виступив українською мовою в музеї семінарії перед духовенством та гостями, прагнучи довести, що нею можна виголошувати богословські ідеї.

Учений-енциклопедист, перший ректор Київського університету, переклав українською мовою "Слово о полку Ігоревім", склав три збірки українських народних пісень, проводив дослідження великих українських міст.

Засновник народницької школи в українській історичній науці, голова історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників і лідерів київської "Української громади". Історик, археолог, етнограф, археограф.Українофіл ("хлопоман").

Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Палкий патріот, знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов).У 1875-му звільнений за політичну неблагонадійність (за доносом русофіла Михайла Юзефовича, одного з ініціаторів «Емського указу»), емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню.Пізніше викладав у Софійському університеті. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проєкту – Русько-Української радикальної партії (1890).

Видатний кримськотатарський громадський діяч, видавець, письменник, реформатор тюркського та мусульманського світу. З його ім′ям повязане виникнення джадидизму - просвітянського руху народів ісламського Сходу.У квітні 1883 року він розпочав видання в Бахчисараї газети «Терджиман» (Перекладач), яка довго залишалася єдиною тюркської газетою в Росії. Він розробив «новий метод» шкільної освіти. Головною перевагою цього методу, вперше випробуваного ним у 1884 році в бахчисарайській школі, стало осмислене освоєння навчальних предметів (замість механічного заучування напам'ять малозрозумілих текстів), активне використання в системі навчання рідних мов .

Письменник, учений, громадський діяч. Із 1984 року очолював філологічну секцію, а з 1898 року також етнографічну комісію Наукового товариства ім. Т. Шевченка, редагував "Літературно- науковий вісник". Стояв біля витоків Русько-української радикальної партії.Став одним із керівників УНДП. Ідеалом у суспільному житті вважав вільну незалежну націю.

Видатний історик, визначний державний і громадсько-політичний діяч, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки, академік Всеукраїнської академії наук.Очолював історико-філософську секцію Наукового товариства ім. Т. Шевченка, редагував “Записки Наукового товаристві імені Тараса Шевченка”, створив та очолив Археографічну комісію товариства, а в 1897–1913 роках голова Товариства. Головною працею вважається багатотомна “Історія України-Руси”.

Просвітитель, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ.Перш за все він здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. За його ініціативою у 1905 році був створений Львівський національний музей та – 1914 року український університет у Львові. Вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 році домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі.

Українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.У її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Вона створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю; уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.