Відокремлена прикладка

Грядуть сини - барометри кирпаті.

Травень - вічний єретик.

Мова - перлина душі.

Ліс осінній - це диво правдиве.

На білому снігу - рожеві й сині смуги.

На високій кручі чорний дуб - добрий воїн-вітролюб.

Кожна людина - це історія, доля, шлях.

Перлина душі - твоя мова та слово.

Довічна любов - то мій вам заповіт.

У повітрі - важка пара, душна, гаряча.

За будинком - два величезні глибокі стави.

Нехай вони б вогнем заговорили моєї мови - матері життя.

У небі - холодна зоряна злива.

Спів - то мова душі, то голос серця.

Дніпре! Розбивав ти мури - гори кам'яні.

На руїнах - відблиски заграв.

У краю придніпровськім ми стрілися з тобою, веселко моя золота.

Лелеки, друзі літа, відлітають у далеку путь.

Вода, хмари, плав - усе неслося вперед, шуміло, блищало на сонці.

Забуду моря віщий шум чи юнь, даровану роками.

П'янко пахнуть черешні, напоєні соком і глеєм.

Суди мене судом своїм суворим, сучаснику!

Савур-могила, велич мого роду, несхитна й невпокорена стоїть.

Дрімотно дзюрчав фонтан, спадаючи у водоймище потрійною цівкою.

На світі все знайдеш крім рідної матері.

І вихор золотий шумить навколо мене розкручуючи все і всотуючи світ.

На лісовій галявині кралася вузенька річечка поросла густо лапатим зіллям, вербою, вільхою.

Інгеборг видана була за Кнута Лаварда володаря славного торговельного города Любеки.

Вона з матірʼю обміняла міську квартиру на околичну й поселилась у білому домі єдиній двоповерховій споруді нашого закапелку.

Нічого не слід страшитися крім страху.

Маленький горобчик непомітний безпорадний сидів на гілочці могутньої сріблистої тополі.

Загойдалися від подиху вітру дерева уклоняючись одне одному зеленими

шапками.

Ця подія ніяк не влягалася в звичні уявлення про киян цих вільних і гордих

людей.

І з нулів можна дещо зробити зокрема ланцюг.

Маленький горобчик непомітний безпорадний сидів на гілочці могутньої сріблистої тополі.

Півень щоранку вистоював на порозі устромивши в сіни вогненний гребінь.

Великий князь Мстислав мав за першу жону Христину доньку шведського

короля Інга Стейнкельса.

Волосся її підмочене дощем пахло травою далекого степу.

Загойдалися від подиху вітру дерева уклоняючись одне одному зеленими

шапками.

Кожен із нас за винятком Юрка відривався вряди-годи від гурту і поринав у захоплюючі пригоди.

Нічого не слід страшитися крім страху.

Кожен із нас хлопців мріяв про різні речі.

Худий втомлений мовчазний він [Довженко] слухав українських літераторів, що працювали військовими кореспондентами.

Півень щоранку вистоював на порозі устромивши в сіни вогненний гребінь.

 Убивницю ж, Марусю, до розправи скріпить вʼязеням города Полтави.

Стереже абрикоси удень і вночі як не він, то його жінка — Штокалка страх яка криклива і гугнява баба.

Старший брат Петро забрав усіх братів до Січі і повіддавав: середніх — Демка та Гната у молодики, себто чурами до значної старшини, а меншого, Василя, до кухарів на послуги.

Його, молодого й гордого коня, вперше осідлали тут, на фермі.

Молодший із запорожців був Іван Балан, син власника зимовника.

Командує нами староста на прізвище, Гришуха, худощокий суворий з лиця дитбудинківець.

Його, молодого й гордого коня, вперше осідлали тут, на фермі.

Він, боцман, на флоті з дитинства.

Убивницю ж, Марусю, до розправи скріпить вʼязеням города Полтави.

Ми мужчини таки, сильніші за дівчат.

Його, молодого й гордого коня, вперше осідлали тут, на фермі.

На призьбі найближчої до лиману хати сидів власник одного з зимівників — сивовусий дід, запорожець Дмитро Балан.

Скарбником там товариш мій, кошовий отаман Війська Запорозького Пилип Хведорів.

Він, боцман, на флоті з дитинства.

Ці Штокали дід Прокіп і баба Ганна мабуть, найскупіші у світі.

Син забрав батька, споконвічного бакенщика й рибалку, із самотньої хатини до себе в місто.