Відокремлені члени речення

виділяються за змістом та інтонаційно; 

указують на того, до кого звернено мовлення;  

передають ставлення мовця до висловленого; 

відносяться до одного й того самого слова в реченні й відповідають на одне й те саме питання.

комами;           

комами і тире;                        

тире;                   

дужками.

Відокремлена прикладка;                   

відокремлене означення;

обставина;                    

відокремлений уточнюючий додаток.

А пісня, наростаючи, пливла над берегом.       

Жінка йде поволі й трохи зігнувшись. 

І я зими крутий долаю норов, обличчя підставляючи вітрам.

Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.

І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали. 

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.   

Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку.    

Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ.    

Стоять налиті сонцем дні.   

В небі чистім і прозорім сонце сяє.       

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі. 

підмет, присудок, обставина;                

додаток, означення, обставина;

підмет, присудок, означення;                

підмет, додаток, обставина.

Відокремлене означення;                      

відокремлена уточнююча обставина; 

відокремлений додаток;                       

відокремлена прикладка.

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.       

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.  

В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.  

А он старе Монастирище, колись козацькеє село. 

Нікого тут нема, крім мене й господині.  

Польова билина, вона не призвичаєна до густої садової тіні.   

Гей, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий. 

І от тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої. 

Співають усі, за винятком Ліни Яцуби, дочки відставника…

Незважаючи на вітрець, робилося душно.

Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.   

У лісі, опріч мене, є ще хтось. 

Тепло реагував і, виступаючи, тепло промовляв мій друг В. Шкловський і С. Герасимов.

Як, очевидно, й усі митці, я бачив помилки свої в більшій мірі і завсігди чомусь не там, де бачили їх великоухі критики, чіпляючи на мене свої убогі книжні ярлики і, тавруючи вимучену мою шкіру таврами різноманітних "ізмів".

Я поклонився їм, вдячний за увагу і пошану.

Як Кравчина, прочитавши його уважно, дивується, чого така нісенітниця лізла в голову хлопцю.