Відокремлені члени речення 4

Я, засипаний сніжинками й зірками, йтиму манівцями неба... 

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану 

Дикі качки, крім базару, водяться на лугових озерах та по очеретах... 

І Оксану, мою зорю, мою добру волю, щодень Божий умивали 

Світає, господи, світає, земля у росах, як в парчі 

Я, засипаний сніжинками й зірками, йтиму манівцями неба... 

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану 

Дикі качки, крім базару, водяться на лугових озерах та по очеретах... 

І Оксану, мою зорю, мою добру волю, щодень Божий умивали 

Світає, господи, світає, земля у росах, як в парчі 

Я, засипаний сніжинками й зірками, йтиму манівцями неба... 

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану 

Дикі качки, крім базару, водяться на лугових озерах та по очеретах... 

І Оксану, мою зорю, мою добру волю, щодень Божий умивали 

Світає, господи, світає, земля у росах, як в парчі 

Я, засипаний сніжинками й зірками, йтиму манівцями неба... 

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану 

Дикі качки, крім базару, водяться на лугових озерах та по очеретах... 

І Оксану, мою зорю, мою добру волю, щодень Божий умивали 

Світає, господи, світає, земля у росах, як в парчі 

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Тихо-тихо стікає на землю зерно — перестояні сльози степів. 

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Тихо-тихо стікає на землю зерно — перестояні сльози степів. 

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Тихо-тихо стікає на землю зерно — перестояні сльози степів. 

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Тихо-тихо стікає на землю зерно — перестояні сльози степів. 

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима.

Нема для мене раю, окрім раю у природі.

Любов — перша пісня мого життя – мені терпко і солодко сниться.

Гойдаючи утому на крилі, верталися додому журавлі. 

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима.

Нема для мене раю, окрім раю у природі.

Любов — перша пісня мого життя – мені терпко і солодко сниться.

Гойдаючи утому на крилі, верталися додому журавлі. 

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима.

Нема для мене раю, окрім раю у природі.

Любов — перша пісня мого життя – мені терпко і солодко сниться.

Гойдаючи утому на крилі, верталися додому журавлі. 

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима.

Нема для мене раю, окрім раю у природі.

Любов — перша пісня мого життя – мені терпко і солодко сниться.

Гойдаючи утому на крилі, верталися додому журавлі.