Відокремлені озанчення і прикладки

вставними;

відокремленими;

звертаннями;

однорідними.

лише другорядні члени речення.

лише підмет і присудок;

лише прикладки;

лише непрямі додатки.

Пальник, і його жінка, і Василина, і всі діти були дуже схожі між собою (/. Нечуй-Левицький).

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібненьке добре намисто (/. Нечуй-Левицький).

Зі стелі звисала велика порцелянова лампа, подарована молодим у день весілля (М. Олійник).

Чорна хмара з-за лиману небо, сонце криє, синє море звірюкою то стогне, то виє (Т. Шевченко).

 Лісова у хвої земля, лоскочучи підошви ніг, пружинила під кроками (А Колісниченко).

 І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка маленького (Т. Шевченко).

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір.

Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми (О. Гончар).

тире

комами

комами і тире 

дужками

А он старе Монастирище, колись козацькеє село.

Ген килим витканий із птиць летить над полем (Л. Костенко)

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.

В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

Була осіння ніч, темна й холодна.

І ходив я, як звір той лісовий, та не смів і словом перечити хазяїнові, бо він нахвалявся наслати на мене посіпак...

Два дні і дві ночі сиділи вони тут у вогкості й пітьмі, ховаючись від козачих пікетів, розкиданих по лівому березі Дунаю.

Якраз сьогодні, з опівночі, мусили вони, тихі й непомітні, прокрастися у прибережні комиші і там чекати перевожчиків із-за Дунаю.

У сій пітьмі у сій чорній невідомій пустині де доволі було зробити кілька ступенів щоб заблудитись трудно було шукати воду.

Навіть здоровому важко було плутатися в зарослих павутицею комишах перескакувати з купини на купину щоб не попасти в багнисту безодню.

Він оточав її з усіх сторін слався перед очима висів над головою заповзав під шкуру виповняв її всю та гнітив серце...

Капітани посліплені в морі не сходили Марії з думки.

Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі.

Срібним маревом повиті, коло сіл стоять тополі.

Скроплений живлющою росою, росток пробився на безмежжі нив. 

Зорі сплять на холодних, морозом зв’ялених травах.

Кожна людина має зрозуміти свою сутність, яка захована глибоко всередині.

 Не бійся проблем, які враз навалилися. 

Уникайте необдуманих рішень, що зумовлюють зайві проблеми. 

Кожен має свій шлях, який відрізняється від усіх інших. 

Переповнений любов’ю, я одкрив кохання книгу. 

Я люблю твої рухи, вчаровані часом.

Ось вона вже крізь блакить майорить довгожданна, нездоланна... 

Досвітні огні, переможні, урочі, прорізали темряву ночі. 

Яблуні посхиляли до землі гілля обтяжене медовими запашними плодами.

Яблуні посхиляли до землі обтяжене медовими запашними плодами гілля.

Ви ще не знаєте на що здатна людина наповнена болем та смутком за своє дитя.

І прийде гідна старість нагорода гарної юності!

За винятком Васильченка усі хлопці завершили роботу.

Ми знаємо хто ми є але не знаємо ким ми можемо бути. (Вільям Шекспір)   

 Даруючи радість іншим не забудь про себе.

чекаючи своїх учнів

наш друг і наставник

і очікує колегу

осліплений яскравим сонцем

який має високий авторитет серед учнів і колег

Добріє світ народжений в любові. (Т.Коломієць)

Усі речі виготовлені юними умільцями вражають своєю декоративністю.

Засмагла під сонячним промінням Оксана була схожа на шоколадну глазур.

Проведений справжнім майстром вебінар став для слухачів тест-драйвом.

 Розлючена почутим тітчина сестра поїхала геть з дому.

Читачі знають Ніну Бічую, як авторку прозових творів для дітей та дорослих.

Лілі, як актриса із практикою, добре трималася на людях.

Чоловік на ім'я Степан, наблизився до огорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна покотилась од клуні.

Вулицею котиться віз із колесами, оббитими залізом.

Славко витягає з портфеля підручник і читає, затуливши долонями вуха.

Я розповів Юлькові, що їздив з батьком до Страдчого — невеликого села під горою, залісненою й стрімкою, на самому вершечку якої стара-престара дерев’яна церква.

Повертаючись увечері з тренування, Славко завжди заставав на столі склянку прохолодного чаю з цитриною і свої улюблені сухарики з родзинками.

Він усе забував, крім тремтливої ілюзії волі та влади.

Славко прийшов і знову став при порозі, несміливий і чужий у великому спортивному залі.

Зараз на сцену виходить Лілі, і сьомий "Б" сидить на гальорці, і тільки його, Славка Беркути, нема у залі.

Всі бійці і командири, а їх було в землянці чоловік тридцять, раптом заворушились і, розташувавшись для довгого приємного слухання, притихли.

 І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали. 

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.  

 Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку. 

 Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Дні летять повні сонця й музики.

Утомлені своїм довічним рабством вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Мама перегортає зошити списані широким чітким почерком та якісь аркуші розмальовані контурами відомих і невідомих континентів.

Заглиблена в спогади Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг.

Прийшла пора свята й благословенна.

Море безкрає таємниче десь зливається з небом.

У кімнату просочується сонячне світло тепле спокійне.

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.

На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним покривалом.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць і проспектів свою солону і гірку красу.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.

Збита кіньми курява стояла високим стовпом на вулиці…

А Василько весело щебетав, оповідаючи свої пригоди в лісі.

Мені ще й досі сниться берег, залитий сонячним огнем…

Марно втраченого дня не повернеш.

Вимощена камінням вулиця повилася вгору.

Схвильований до дна душі, звертався юнак до батька-матері за розвагою.

Хліба, змиті  дощем, яскраво зеленіли.

Схвильований, Тарас не зміг розгледіти в буянні вишень, яблунь свою стару оселю.

Небо на заході неначе сміялось,помальоване  делікатними веселими фарбами

Капелюшник розплющив очі, переляканий, з ліжка скочив…

Наляканий  громовицею, кінь тихенько заіржав…

 Коло ставка гребля, обсаджена вербами

Заглиблена в спогади про літо, дівчинка й не помітила, як до кімнати зайшов батько.

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір…

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ

Стояла весняна ніч тепла лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла, лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч тепла, лагідна, сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла, лагідна сповнена співом солов’їв.

 Стояла весняна ніч, тепла лагідна, сповнена співом солов’їв.