Відокремлені означення.

А  виділяються за змістом та інтонаційно; 

Б  указують на того, до кого звернено мовлення;  

В  передають ставлення мовця до висловленого; 

 Г відносяться до одного й того самого слова в реченні й відповідають на одне й те саме питання.

 Лісова у хвої земля, лоскочучи підошви ніг, пружинила під кроками (А Колісниченко).

 І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка маленького (Т. Шевченко).

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір.

Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми (О. Гончар).

А он старе Монастирище, колись козацькеє село.

Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (А. Малишко).

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.

В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

Веселий гостинний він любив товариство.

Переляканий запорошений снігом без шапки мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Заворожені красою ніколи не бачених степів гори застигли в тумані.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Утомлені своїм довічним рабством вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.

Заглиблена в спогади Ніна не почула, як розчинилися двері й мати переступила через хатній поріг.

Мама перегортає зошити списані широким чітким почерком та якісь аркуші розмальовані контурами відомих і невідомих континентів.

Славкові уявився справжній мамонт сумний і замислений.

 В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.

Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюся й поклонятимуся все життя, річко моя дорога й велика.

Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки

глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

 І очі мої, і мій слух – усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє.

А в центрі тільки я — дитина листопада, єдиний диригент і чародій на мить (Л. Талалай).

Замість підготовки до останнього іспиту, Марійка обрала вечірню прогулянку з друзями.

Мій перший вірш написаний в окопі (Л. Костенко)

Бджоли прилітали по мед густим роєм і так гули непримітні у зеленій липі що здавалося дерево співає.

Усе ще зачудований я сів у саду під яблунею.

З путі далекої вернувся машиніст укритий порохом увесь пропахлий димом (М. Рильський).

А два й більше одиничних означень стоять після означуваного слова, перед яким уже є залежне від нього означення;

Б означення мають додаткове обставинне значення;

В означення стосуються особового займенника;

Г поширені означення (дієприкметникові та прикметникові звороти) стоять після означуваного слова.

 Лісова у хвої земля, лоскочучи підошви ніг, пружинила під кроками (А Колісниченко).

 І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка маленького (Т. Шевченко).

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір.

Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми (О. Гончар).